Фатальна помилка

Не засмучуйтеся, пане Юрiю, я постараюся вiдповiсти на всi запитання, якi ви задасте менi.

– Як добре! Мене дуже зацiкавив державний устрiй у Голландii. Чи допоможете менi розiбратися в цьому нелегкому питаннi?

– Природно, пане Юрiю. Це моя улюблена тема, бо мрiю побудувати державу з системою управлiння, подiбною до голландськоi.

– Дозвольте довiдатися, де саме збираетеся ii побудувати?

– Поки що не знаю точно, де саме. Хоч i схиляюся до Бразилii.

– Але ж Бразилiя – це так далеко… А чому б не в Польщi, наприклад?

Якщо чесно, така прихована пропозицiя виникла у Юрiя щойно… Але цiкаво, що скаже на це гiсть?!

– У Польщi, друже мiй, я тепер персона небажана.

Колись у молодостi я припустився жорстокоi помилки: взяв участь у дуелi, через що загинула людина. Тепер у себе на батькiвщинi я значуся в злочинцях. Тому де завгодно, тiльки не в Польщi…

– Але ж ця дуель була чесною?

– Чесна? Ранiше я також вважав себе правим. Я боровся за своi переконання, обстоював певнi погляди. Ця людина образила не тiльки мене, але людей, дорогих менi… Я викликав його на дуель, вiн погодився.

Я володiв зброею бiльш вправно, ото й усього!.. Мене засудили до страти. Та я втiк i тим самим обрав вiчне вигнання. Ранiше я вважав, що це несправедливо. А вже живучи тут, незабаром зрозумiв, що нiхто не заслуговуе на смерть, якщо його переконання не збiгаються iз твоiми…

– Сумна iсторiя, – поспiвчував Юрiй. – Я теж випробував на собi несправедливiсть нашого суспiльства.

– Не може бути! Я прекрасно знаю, що рiд Немиричiв е одним iз найбагатших у Великому князiвствi Литовському…

– Це так, але нинi, як нiколи ранiше, в Речi Посполитiй посилилися гонiння на некатоликiв.

Єзуiти тепер розпоряджаються скрiзь: керують державою, пiдробляють рiзноманiтнi факти, плетуть iнтриги й навiть розпоряджаються королiвською скарбницею!..

– Це сумно. Отже, за час моеi вiдсутностi на батькiвщинi нiчого не змiнилося… i найближчим часом навряд чи змiниться.

– Чому ви настiльки категоричнi, пане Кшиштофе?

– Бо для того, щоб виправити усе це море несправедливостi, доведеться змiнити не тiльки державний лад, але й вiдносини людей…

– Ранiше я захоплювався математикою i був надзвичайно щасливим.

Та коли з боку католикiв на нас, арiян, розпочалися гонiння, стало очевидно: якщо я лишатимусь байдужним i не зроблю нiчого для змiни нашого життя – усе так i залишиться… Тому я й вирiшив вивчати право. Я боротимусь, але не зброею, хоча нею також володiю непогано.