Кинджал проти шаблі

Але сталося щось негарне: на розум спадали тривожна обстановка, незрозумiлi вороги, осяяна полум’ям пожежi нiч, встромлена помiж лопаток стрiла, тужливий стогiн…

Смерть!!!

Але нi, нi!.. Думати про смерть нiяк не хотiлося: вiд цього лише подсилювався розривний бiль у головi. Зате крижаний смак пухнатого снiгу настiльки приемний… майже як смак тiеi бурульки з далекого дитинства!..

Дочекавшись, коли пригорща повнiстю розтане, бранка просмакувала кожну крапельку холодноi вологи й мирно заснула на купi награбованого барахла пiд розмiрене порипування колiс татарського вiзка.

* * *

Але то були всього лише окремi картинки, що насилу складалися у щось цiлiсне. У всякому разi, пiзнiше вона нiколи не змогла б iз упевненiстю сказати, скiльки часу й у якому напрямку ii везли заснiженим степом, а також хто були люди, що передавали ii один одному… або що перепродували?!

Цього вона не знала.

Перший же бiльш-менш цiлiсний спогад мав такий вигляд.

Вечiр. Зовсiм незнайоме i якесь чужинське, до нестями незрозумiле житло. Схилившись над нею, незнайома лiтня жiнка намагаеться напоiти ii запашним вiдваром з довгастоi дерев’яноi миски. Пошерхлi губи мимоволi жадiбно ловлять напiй, а жiнка примовляе:

– Отак, Настусю, добре, добре! Пий, рiдненька, пий i одужуй.

Потiм крiзь тупий головний бiль i безперервне гудiння у вухах прорвалися стогони й приглушенi ридання знесилених людей. Раптом хтось заголосив, але свиснула нагайка, тодi пронизливий крик перейшов у слабкi схлипування, якi незабаром припинилися зовсiм… або ж перестали сприйматися збудженим мозком.

– Настусю, ти як? – запитала незнайомка, що схилилася над нею. Поранена зрозумiла, чим викликане стурбоване запитання: вона перестала сьорбати вiдвар з пiднесеноi миски.

– Чому ви мене Настею кличете? – запитала, намагаючись вiдсунути дбайливу руку.

– А тебе тут усi Настусею кличуть через рану твою.

[5 - Анастасiя (грецьк.) – «вiдроджена до життя», «воскресла».]

– Через рану?.. При чому тут рана!

– Так тебе ж, дитинко, так по тiм’ячку вперiщили, що там уся голова розбита! Один лише Бог милостивий знае, як ти пiсля такого удару живою залишилася. Хiба що коса тебе врятувала – онде у тебе волосся яке пишне…

По тiм’ячку?!

Дрючком, здаеться?!

Або каменем?..

Однак спроба згадати подробицi викликала лише новий напад болю.