Шалені шахи

 – Іди спати, сестрице, i нехай тобi насниться твiй суджений.

* * *

Ранок почався iз зойкiв i плачу: його королiвська величнiсть не побажав прийняти княгиню Острозьку. Катаржина, Анна й навiть сама королева Бона вирiшили не виходити зi своiх покоiв. Вони добре розумiли, що шум триватиме, доки Беат не забереться геть iз Вавельського замку.

– Ваша королiвська величносте, може, ви все-таки вислухаете цю скандалiстку? – поцiкавився Станьчик у Сигiзмунда ІІ Августа.

– Оце вже нi, дорогий мiй блазню, дозволь вiдмовити в такiй честi! – вiдповiв король i, широко змахнувши рукою, додав: – Мiй кабiнет дещо затiсний, щоб умiстити в себе всю ii злiсть.

– Але, ваша величносте, клята вiдьма не вгомониться, доки ви милостиво не приймете ii…

– Вiдьом ми приймали вчора, я втомився вiд iхнього товариства, – парирував король. – І взагалi, хто з нас пан, а хто – блазень? Подумати тiльки, я розважаю власного дурника!..

Сигiзмунд невесело посмiхнувся.

– Блазень тут я, а король – зрозумiло, ви. Але Беат на те й вiдьма, щоб перевернути все догори дригом.

– Не смiшно, Станьчику… А взагалi, я так i не зрозумiв до кiнця, що там сталося? Чого вона розкричалася, немов обдурена на базарi простолюдинка?

– Не знаю, ваша величносте, – знизав плечима блазень. – Барановi не потрiбен привiд, щоб буцатися… Беат – це Беат, з нею треба змиритися, як iз диким буйством стихii.

– Замовкни, блазню, ти став прiсним – очевидно, розтринькавши найкращi своi дотепи на потiху моему покiйному батьковi. Забирайся краще геть i заразом довiдайся, чого там хоче ця вiдьма, – розпорядився його величнiсть.

Гримлячи бубонцями на комiрi пiстрявого дурникового вбрання, Станьчик попрямував до виходу з кабiнету, але вiдразу ж ледь не був збитий з нiг ясновельможною депутацiею, що складалася з королеви Бони, обох принцес та iхнього численного почту. На чолi процесii неслася розпатлана Беатрис. Розлюченi жiнки врiзнобiй кричали щось малозрозумiле про жахливих злочинцiв i чоловiкiв-негiдникiв.

Король на мить розгубився, але вiдразу набув царственоi пози й голосно скомандував:

– Я вислухаю тiльки одну з вас.

Нiхто не очiкував нiчого подiбного, тому в кабiнетi миттево настала тиша. Нарештi наперед виступила королева Бона й, обмiрковуючи кожне слово, почала проникливу промову:

– Сину мiй i королю, ми вирiшили порушити ваш спокiй, тому що в довiреному вашiй опiцi королiвствi сталася дуже неприемна подiя.

Король змiнив позу.