Адеман. Орбітальне фентезі

Спускаючись, Евена намагалася рiдше дихати, але новий стрiмкий пiдйом збивав ритм. Димова завiса густiшала, i щоразу бiльше незримих голок боляче врiзалося в легенi. Гаряча задуха зовсiм не турбувала чотирилапу, бо вона зупинялась лише, щоб озиратися. Силует Слiпня знайшовся на старому мiсцi.

При основi шпилю пiд присадженими навiсами димовi стовпи закручувалися i обтiкали гору молочним потоком. Увагу медоокоi привернула темна глиба. Розмазавши по лицi i шиi пил iз потом, дiвчина зосередила увагу.

Здаля вiн нагадувала свiтлокрила. Однак, чим ближче вона наближалася, тим бiльше закрадалася у душу пiдозра, що на картинцi присутнi незнайомi ранiше деталi. Очi розпiзнавали звичнi привiтнi жести, але вiдлуння дротяного шелесту, немов морське шумовиння iз рогатоi спiральноi мушлi, гасило попередне враження.

Такого кута повороту голови у свiтлокрила Евена не бачила. Зовнi схожий на жителя висотних карнизiв, вiдрiзнявся вiд своiх адеманських родичiв темно-синiм окрасом лускатоi бронi i гнучкiшою, хоч i вкороченою шиею.

– Вiтаю тебе, легiонере! – вийшло не цiлком переконливо.

Синьокрил витримував паузу, уважно розглядаючи запилене обличчя незнайомки. Вiн сумнiвався недовго. Запорошений сiрий хвiст здмухнув пiдозри. Але дiвчинi було незатишно пiд ковпаком його пронизливого темного погляду, тому вона починала дратуватися:

– Сама знаю, який у мене.

– Честь – служити адеманському Клеврiону, – як у скельну породу встромили дюжину лез, заскрипiв голос прибульця. – Бойове маскування дуже доречне. Сiрiсть не видасть тебе землi, але маеш вгамувати свою рвучкiсть.

– Я.. чула про таких, як ти… Люди не вигадують, – не здавалась юна адеманка.

– Можеш звати мене.. Синiм, – клiпнуло лiве око прибульця. – У всього, навiть дуже рiдкiсного, мае бути якесь iм’я, цiдити з нього воду.

– Вони прислали тебе.. не по воду… Щось трапилось? – на останнiх словах Ева понизила недовiрливо голос.

– Бiда осiдлала воду, – Синiй здавалось зважував своi вiдповiдi. – Нi Клеврiону, нi Легiону.. Одним словом, нiкому розпоряджатися на адеманському пагорбi. Усе сталось дуже швидко. І маеш рацiю: там, унизу.. Я.., я не вмiю дiбрати вiрних слiв..

– Ти можеш казати правду, якщо знаеш ii, – дiвчину зараз важко було чимось налякати.