Посол Царя Царів

Тепер ясно, чому живцем взяли лише п’ятьох – при тутешньому станi медицини колотi рани в корпус чи шию у 99 % випадкiв смертельнi.

– В мене досi болить все тiло! Варвари!

– Ви гадаете, европейцi з полоненими поводяться краще?

Мабуть, дама дещо чула про поводження европейських солдат, особливо, найманцiв, з полоненими жiнками, бо зiтхнула.

– До речi, дiамантовi сережки в ii вухах европейцi би з м’ясом вирвали.

Несподiвано Ден зупинився i завмер, як статуя.

– Мовчiть! – прошепотiв я жiнкам, про всяк випадок стискуючи руками кiнську морду.

Менi було не просто страшно, а дуже страшно, головним чином тому, що я не зрозумiв, що налякало китайця. Нарештi, вiн поманив мене пальцем.

Коли я пiдiйшов ближче, раптом попереду вiдкрився невеликий храм, якого ранiше не було видно. Машинально я зробив крок назад. Храм щез, хоча я добре бачив те мiсце, де вiн начебто стояв. Крок назад – i знову попереду, метрах в двохстах, храм, перед ним, на кам’янiй тумбi, кам’яний лев. Ден обережно взяв мене за плече i змусив зробити ще один крок.

На мiсцi храму – купка руiн, на постаментi – не кам’яний лев, а живий. Машинально я подався назад. Храм у нормальному станi, але людей немае, i… враження, що храм покинутий. Ще крок назад – нiчого немае. Крок уперед – храм i кам’яний лев. Ще уперед – живий лев перед руiнами. Так, а вiн трохи не схожий на африканських левiв. Грива зовсiм iнша, коротка i… чимось схожа на голки iжака. А морда бiльш видаеться вперед, бiльш витягнута…

Науковий редактор.

Вважаеться, що на Пiвднi Китаю леви (печернi леви, можливо, самостiйний пiдвид) вимерли ще до появи людей сучасного типу. Проте… лев був у Китаi, а також у деяких народiв Індокитаю (тих, що мiгрували з китайського пiвдня) свяченою твариною – культ тварин мав мiсце у всiх народiв Землi, але це завжди культ добре вiдомоi тварини. Середньовiчнi китайськi джерела видiляють два рiзновиди лева – «шiцзи» – класичний лев (iх привозили з Ірану), та «суаньi» – зображення якого дуже схожi на палеолiтичнi зображення печерного лева. Мартин описуе суаньi досить точно.

Лев вiдкрив пащеку – стiй! Вiн явно гарчить, але я не чую! – зiстрибнув з постаменту – я вiдсахнувся, кiлька секунд не мiг опанувати себе, а потiм – скiльки не переступав, нiчого не бачив, окрiм звичайного китайського пейзажу.

– Що ви там бачили? – запитала мене Фiлiпа.

Я зам’явся та сказав напiвправду:

– Менi бракуе слiв.

Їх i дiйсно не вистачало, але менi й не хотiлося iй пояснювати.