Мисливські усмішки (збірник)

Але, розумiеться, найкраще бачити життя на власнi очi, вивчати його, бути серед народу, отож найкориснiшими завжди бувають поiздки в колгоспи, радгоспи, на фабрики, заводи, шахти i т. д., i т. iн. Сатирикам та гумористам це ще потрiбнiше, нiж комусь iншому.

Письменникова зброя – мова, слово. Веселу гумореску, фейлетона, гостру сатиру не можна написати спокiйною, холодною, хай навiть i найлiтературнiшою мовою.

У сатирика та гумориста мова мае бути жива, гостра, дотепна, наближена до мови, якою розмовляе народ.

Отож i доводиться прислухатися, записувати, знайомитися з фольклорними матерiалами i т. д., i т. iн.

Це для нас i необхiдне, i обов’язкове, без цього веселоi усмiшки не напишеш.

Менi довелося повоювати зброею смiху з ворогами радянського народу, панськими лакузами, продажними украiнсько-нiмецькими нацiоналiстами.

Вся ця наволоч пiсля вiйни кублилася по всiляких схронах у захiдних областях Радянськоi Украiни.

Розумiеться, що сидiвши в Киевi, не вивчивши цього всього матерiалу на мiсцi, менi трудно було б щось про них уiдливе написати. Треба, значить, було iздити в захiднi областi, знайомитися з обстановкою каiновоi роботи ворогiв, говорити з мiсцевими людьми, що докладнiше знали роботу цих запроданцiв, доводилося говорити i з самими «героями» темноi ночi та густоi хащi.

Наслiдком тiльки цього й могла вийти моя книжечка «Самостiйна дiрка».

Не було б моiх «Ленiнград i ленiнградцi», якби я не побував у Ленiнградi, наслiдком поiздки в Запорiжжя з’явилися моi «Запорожцi»; всi моi «мисливськi усмiшки» – результат багатолiтнiх мандрiвок з рушницею…

Треба вам сказати, що i в «мисливських усмiшках» нiчого вигаданого нема: це все власнi спостереження, все це було побачено, почуто, пережито.

Розумiеться, все оброблено з мого погляду.

В кабiнетi наш брат багато не висидить.

7

Ми, на превеликий жаль, дуже бiднi ще на теоретичнi роботи в галузi сатирико-гумористичноi лiтератури. Та появиться ж колись i теорiя.