Пошук

І людям вдалось вирахувати, коли iхнi зiрки, – Сонце та Енера, – стануть найближчi, i подорож стане легшою.

– А чи можу я побачити ваш свiт? – спитала Дiвчина.

– Ми вiдбуваемо через три тижнi. – вiдповiв Капiтан.

Здiйнялась хвиля, роззявила зелену пащу i кинулась на берег. Вони стояли у вигладженому пiску, що лишився по нiй.

– Подорож вимагае пiдготовки.

– А мае бути важко? – спитала вона.

– Дуже. – вiдповiв Капiтан.

– Тодi я не згодна.

Вона опустила очi. Вiн пiдiйшов ближче.

Вода сягала стегон i була теплою.

Дiвчина хлюпнула водою i розсмiялась. Знялась нова хвиля. Шум ii змiшався з бризками i смiхом. Тодi тiла iхнi торкнулися пiску, i вже наступна хвиля змила геть усе.

Роздiл 4

Вiдкриття Механiка

На знак вдячностi за збудований тунель мешканцi Континенту вирiшили влаштувати свято. Зранку вони заходились збирати стиглi фрукти й ягоди. Принесену здобич вони засипали у величезну посудину з маленьким отвором знизу. Надвечiр чаша була повна.

Прикотили плаский шмат дерева i помiстили на чашу. Та його ваги було замало, щоб зробити сiк, на який вже чекав заготовлений посуд. І сiк з’явився лише коли всi почали стрибати на дошцi. Та так багато, що посуду не вистачало. Доводилось одразу його випивати, щоб знову наповнити. І навiть на наступний день соку лишилось по самi вiнця.

У тiнi, у зручних крiслах, принесених з борту, сидiли Механiк, Дiвчина, Марiя та Матрос. Лiс фарбувався в золотавий зiркою, що сiдала. Механiк, сьорбнувши напою, розповiдав iсторiю.

З неi, за його словами, й почалось освоення космосу. Це було так.

Орбiтальна станцiя, де вiн працював, вiдпочивала. Випадково вiн помiтив слабкий сигнал i занотував його в комп’ютер. Одразу це були шуми, та вiн все одно передав iх на Землю для розшифровки. І через природну допитливiсть, – за його словами, вiн узявся розшифровувати й сам.

– Ти сам нещодавно читати навчився. – зауважила Марiя.

– Через те й навчився. І не заважай розповiдати – вiдповiв вiн з удаваною люттю.

– І що то було? – запитала Дiвчина.

Поодаль Капiтан щось ладнав. Сьорбнувши ще, Механiк вiдповiв.

– То був вiрш.

– Вiрш? – перепитала вона.

– Так, саме вiрш.

– І як вiрш мiг прискорити освоення космосу?

– Та уяви, як здригнувся науковий свiт! Люди вiдчули, що е ще хтось, розумний настiльки, що не тiльки розумiе поезiю, але й може ii передати. – вiдповiв Механiк.

Дiвчина уважно слухала розповiдь.