На нашем сайте вы можете читать онлайн «Темна синя вода. Потік». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Легкое чтение, Фантастика, Историческая фантастика. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Темна синя вода. Потік

Автор
Дата выхода
23 октября 2018
Краткое содержание книги Темна синя вода. Потік, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Темна синя вода. Потік. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Радій Радутний) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Радій Радутний, український письменник, переважно фантаст та автор бойовиків, несподівано для всіх (можливо, й для себе також) спробував свої сили у новому жанрі й написав про людей, що потрапили у минуле. Перед вами «Потік» – третя книга із циклу «Темна синя вода». Перші дві – «Джерело» і «Ручай» – також вийшли у видавництві «Фоліо» у 2016-му та 2017 роках.
Кілька мандрівників у часі, збірна команда з людей від ХІХ до ХХІІІ століття, продовжили свій шлях у минуле. Над кожним з героїв роману висить прокляття: всі вони мають загинути. Галину хочуть повісити, звинувативши у відьмацтві. Юрій, наш із вами сучасник, двічі мало не потрапив під колеса возів. Ігор, нащадок когось із нас, з ХХІІ століття, кілька разів мало не зловив кулю. Альберт, прибулець з іще більш далекого майбутнього, ризикує ще сильніше. Дотепер їм вдавалося ухилятися від ударів долі, але в ХVIIІ столітті багато вішали й довго не вагалися перед тим, як пустити кулю.
Цей час багатий на небезпеки, але багатий ще й на цікаві зустрічі. Саме у ХVIIІ столітті живе один з найвідоміших українських філософів, і якраз його планують використати герої задля своєї мети, а мета досить амбітна – вони прагнуть внести зміни в історію України, причому на самому її початку…
Темна синя вода. Потік читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Темна синя вода. Потік без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
За брандскугелем мала б негайно ревнути сирена, чи то пак, якийсь тутешнiй ii аналогii – дзвiн, молоток об залiзо, сурма чи щось таке; але на мiй подив, нiчого такого й гадки не мало ставатись. Жодноi метушнi на березi не чулося та не спостерiгалося, та й команда нашого суденця також не стривожилася.
Поки я думав, Ігор зробив розумнiше – спитав.
– Чого це вони вирiшили бабахнути? – кинув вiн, наче знiчев’я, персонально нiкого не вирiзняючи, але якось так хитро повернувся, що стерновий його почув, а гребцi, мабуть, нi.
– Вже спiймали, – меланхолiйно вiдповiв керманич.
Затиснув стерно пiд пахву, видобув з-за пазухи люльку, зняв з пояса шкiряний кисет i заходився ii набивати. Процедура була неспiшна, але я не встрявав з уточненнями. Сам розколеться. Дядько немолодий, поговорити, напевне, любить…
Набивши люльку, вiн старанно замотузував кисет, дiстав з iншоi торбинки кремiнь та кресало й почав висiкати iскри. Як працюе кресало, я вже бачив, а от як ним люльку розпалювати – ще нi, тому уважно спостерiгав.
– Так кого спiймали? – не витримав, нарештi, Ігор.
– Рибу спiймали.
Керманич разiв зо три смоктонув люльку так, наче бензин зi шлангочки всмоктував, але, мабуть, воно допомогло, бо запалювальний реманент сховав. Засмердiло. Жах, як засмердiло, я такого смердючого самосаду не те що не чув, а навiть не уявляв, що таке можливо.
– Рибу, кажу, митрополиту привезли. Успiння ж.
Зв’язку Успiння з митрополитом, рибою та пострiлом з мортири я не вловив, тому якусь мить полупав очима, потiм все-таки запитав:
– А стрiляти навiщо?
– Бо дивляться, де причалювати!
«Тьху!» – я мало не сплюнув зпересердя, та ще й голосно, та ще й не роздивляючись, куди саме… аж щось утримало.
Але побожне у мене ставлення до Днiпра.
Якось знайома дiвчина влаштувала менi допит. З тортурами. Розпитувала у що я вiрю, у що не вiрю; чи звертаюсь до когось вишнього за порадою, чи молюсь, коли страшно.
«Нi, – вiдрубав я, посмiявшись з останнього запитання, подумав i додав: – Але матюкаюсь!»
Довго мучила вона мене цим несподiваним тестом, а потiм прорiкла, що я таемний вiрянин, прихильник якоiсь там хитроi конфесii, якоi я й назви не чув, i наостанок розкритикувала ii як неiстинну.
Помилилась та дiвчина. Я цинiк i атеiст.







