Темна синя вода. Ручай

Логiчною була настороженiсть, i дii були логiчними, але все-таки щось неприемно дряпнуло душу – кому ж сподобаеться, якщо його так легко посилають наражати себе на небезпеку, та ще й при тому, що наявна хитра залiзяка в резервi?

Та не було пострiлу, й не знадобилася хитра залiзяка.

– Коней куди? – буденно запитала Галина, й нехитрим тим запитанням примудрилася таки пробити броню самовпевненостi в Альберта. Не назавжди, звiсно, все-таки не простий хлопець, битий жак! Лише на мить блимнули розгубленiстю його очi, а далi вiн вчинив, як завжди вчиняють командири в таких випадках – скинув проблему на широкi плечi пiдлеглих.

Пiдлеглого, у даному випадку.

На моi.

Кивнув менi, ворухнув пiдборiддям – розберись, мовляв, а сам рушив командирську справу робити – оглядати примiщення й, напевне ж, вибирати собi найзручнiше мiсце.

Утiм, розпорядження було менi не огидним, а навiть приемним, так що виявляти незадоволення не варто було – бо наступного разу скомандуе те саме Ігоревi. Промайнула думка, що на мiсцi Альберта я б у будь-якому випадку чергував такi завдання.

Сьогоднi один пiдлеглий допомагае Галинi, завтра iнший; ще хтось з’явиться – теж стане у чергу. Аби менше шансiв було на утворення романтичних стосункiв.

На жаль чи на щастя, цього разу я командиром не був, отож розвернувся до Галi – з чистою совiстю та певними сподiваннями. Якраз на утворення тих самих стосункiв. Можна навiть без романтики, суто фiзiологiчно.

Галя дивилася на мене з осторогою й надiею водночас. Причина остороги ясна була, а от на що вона сподiваеться – ясно не зовсiм, бо у неi конячий досвiд був явно вищий за мiй.

Мабуть, у моему виглядi щось таке промайнуло, бо вона зiтхнула й почала роззиратися на всi боки в пошуках рiшення.

Але хвилинку. Що таке конi? Теплокровнi тварини родини такоi-то, загону такого-то… до бiса визначення, що вони таке з точки зору юзабiлiтi, маси та габаритiв? Це транспортна технiка висотою близько двох метрiв, довжиною метрiв зо три (беремо iз запасом!) й шириною… а от i нi, не метр, а два з половиною, бо iх таки двiйко.

Що виходить? Виходить БМД або УАЗ з великокалiберним кулеметом на шкворнi, який треба замаскувати у лiсi, а це ми вмiемо!

Мiсце стоянки технiки довелося розташувати трохи збоку вiд споруди – так, щоб i не на стежцi вiд дороги, й водночас так, щоб не опинилися на шляху у тих, хто, можливо, буде пiдкрадатися з лiсу. Ясна рiч, що пiдкрадатися могли i якраз з того боку, де я замаскував коней – але це вже як пощастить.