Темна синя вода. Ручай

Аж Галя посмiхнулася – «ох уже цi чоловiки, такi передбачуванi!». Авжеж, ми такi. Нам тiльки iграшку покажи, одразу почуеш: «Дай!»

Сварки, однак, не було – Ігор взяв залiзяку свого хрещеника, я свого, а ватажковi, мабуть, вони були не дуже цiкавi.

Шабля виявилась також непростою. На балiстицi… (тьху, чорт!) на ергономiцi холодноi зброi я розумiвся слабо, але на вигляд залiзяка була зручна. Й замашна. І гостра. Й загнута – оце i все, що я видивився. Ще на моiй були бiля ручки заглибини-доли, а на Ігоревiй не було.

Ручка була цiкавiша. Сталева гарда з чи то накрученими, чи то навареними кульками на кiнцях, ще одна сталева кулька позаду, а саме рукiв’я обмотане тоненьким шнуром. Неабияк обмотане – виток до витка, як дрiт у трансформаторi, а кiнцi заправленi пiд гарду i кульку. Майстер робив. Ще й гнiздо на гардi пiд якийсь камiнчик було, але самого камiнчика, мабуть, виколупали багато рокiв тому.

Ігорева, здаеться, була трохи простiша, без кульок, з пласкою гардою й з дерев’яними щiчками замiсть шнурка.

Крiм саков, одягу та шабель, нападники заповiли нам два шкiрянi мiшечки, схожi на капшуки для тютюну. В живому виглядi я вже таких не зустрiчав, але в музеi бачив колись. Особливого iнтересу тютюн для нас не становив, але глянути…

Капшук виявився важким. Ну як важким – не штанга, звiсно, i не гантеля, але важкуватий, як для тютюну. Ми перезирнулись, i я рiшуче смикнув за шворку, якою мiшечок був замотузований.

Монети.

На стiл висипалось з десяток монет – двi рудi, одна срiбляста i решта чорнi.

О, так, це вже було значно цiкавiше за якийсь там тютюн!

Я витрусив i другий капшук. Здобич була приблизно така ж, але срiблястих монеток було аж три, i ще одна вигравала пiдозрiлою жовтизною.

Непогано козаки жили, непогано…

Хоча хтозна. Може, це не так вже й багато?

Я озирнувся на колег. Жоден не виявляв бажання прочитати лекцiю з нумiзматики, потицяти пальцем i недбало сказати: ось на цю можна купити воза з конем, а на цю – хiба що коржика з маком.

Всi монетки були якiсь кострубатi.

Напилком iх пиляли, чи що? Чи, може, молотками лупили?

З написами було ще гiрше. Замiсть звичноi великоi цифри «1» або «2», або, скажiмо, «10», монетки хизувалися вензелями, орнаментами, коронами, латинськими лiтерами, а одна, найчервонiша – профiлем якогось горбоносого дядька – короля, мабуть.