Українська містична проза

Часом тихонько вiдчинить дверi, так, як колись, коли хотiла мене ненадiйно зайти[9 - Зайти – несподiвано застати. – 39 —]; то знов, як ось сеi ночi, ввiйде до хати з промiнням мiсяця. Було так ясно. Мiсяць стояв на небi високо, свiтло його, наче бiла, ясна дорога, входило тихо крiзь вiкно. Помаленьку посувалось воно чимраз далi – аж з бiлих променiв, наче з бiлоi заслони, розвинулася постать Марусi. Припала до моiх колiн, потiм пiднеслася й огорнула мене цiлу своiми свiтляними обiймами.

Згодом, вже на зорях – розвiялася надi мною, наче легка хмарочка…

Як добре пiсля такоi ночi! Якась солодка безвладнiсть приковуе мене до постелi – я лежу i мрiю про неi. Я не лякаюсь тепер нiчого, тiльки, щоб хто не сполошив сих наших тихих хвилин. Дарма – вони якраз тепер завзялись вдиратися брутально в мiй тихий рай i безнастайно мучити мене. Та я вже не позволю нiкому володiти собою – досить! Прiч! Не пiдходiть так близько! От i розбiглись, як череда!.

. Так, тiльки не дозволити володiти собою!..

Коли б то було давно се знати! Давно!.. давно!.. се щось таке далеке, що ледве мрiе в моiй пам’ятi. Жаль про се й думати, бо враз голову стискають якiсь залiзнi обручi, що в’iдаються в чоло так болюче…

А голова, наче велика, темна, пуста стодола – тихо в нiй i пусто. Нараз шум, гуркiт – хтось з’явиться, наче вихор – перелетить – i не здержати! – пропало!

Часами наповниться вона тихим, лагiдним свiтлом, що роз’яснить найменшу закутину, i я цiла, перейнята образом Марусi, на хвилину забуваю все на свiтi.

На хвилину!..

Потiм знов гамiр, крик, а чим голоснiше хто заговорить, тим менше я розумiю, що йому вiд мене треба…

Тiльки в головi пiсля сього так болюче шумить, клубиться…

* * *

Я недужа?! Навiть мiй старий приятель, лiкар, станув враз з ними проти мене i повторяе одно:

«Ви недужi, не пiддавайтеся, лiчiться».

А хоч-би й так.

Хто ж присилуе мене брати iз ваших рук здоров’я, якого я не бажаю? Здоров’я! Ох, ви славнii лiкарi, де ж ви його тодi держали, коли я кривавими сльозами благала, молила його для неi.

Ха, ха, ха! Якi вони всi смiшнi! Обсiли ви мене, мов гай-ворони, i думаете вiдiгнати ii вiд мене!.. А вона там за вiкном щохвилини посилае менi привiт цвiтучою вишневою галузкою… Косоньки ii обсипанi снiжно-бiлим цвiтом… нiхто ii не примiчае.