Українська містична проза

Вчився у гiмназiях Станiслава (1886—1890) та Бережан (1891—1896). Працював актором мандрiвного театру, а з 1897 р. – службовцем страхово-кредитного товариства у Львовi. У 1914 р. був мобiлiзований до австрiйськоi армii. В 1920 р. зробив прикру помилку, погодившись стати редактором газети «Рiдний край», фiнансованоi польським урядом. Галичани, якi не змирилися з приеднанням Галичини до Польщi, влаштували йому бойкот, i з тих пiр вiн аж до приходу бiльшовикiв не видав жодноi книжки.

У 1939 р. став членом Спiлки письменникiв Украiни, працював у Львiвському вiддiлi народноi освiти, а з 1940 р.

– у Бiблiотецi АН УРСР.

Пiсля виходу в свiт першоi збiрки оповiдань «В царствi Сатани» (1900) став, за висловом Лесi Украiнки, «наймоднiшим» з молодих белетристiв у Галичинi. З 1907 р. належав до лiтературного угруповання «Молода муза», видав понад десять збiрок оповiдань та кiлька повiстей.

Де правда?

І

В мiстечку Свинське Путо, на малiй поштi, сидiв почмейстер Мартин Гро бман.

Похилився над ранiшньою посилкою, крiзь кватирку в дверях видко було лису голову, а впоперек неi жмуть прилизаного волосся. Бив печатки на листах, картках i газетах, гуртував по громадах та записував до протоколу i денного наказу. На кiнцi кожноi сторони в «Указi» клав свiй пiдпис i закручував хвiст навiдлiт.

Два малi вiкна по правiй руцi старого були втворенi, крiзь заржавiлi грати плив голубий ранок, мак i соняшник в городцi вмивалися росою, свiжий запах скоботав Гро бмана в носi.

Дверi втворилися несмiливо зi скрипом, до кiмнати ввiйшла стара, дихавична мужичка, виповiла сухим пiвголосом: «Слава Йсу», обтерла нiс i вважала, аби станути не близько дерев’яних штахеток i не перед самими дверми, а трохи набоцi, в кутi.

Почмейстер порпався в жмутках папiр’я.

«От яка то у панiв поведенцiя, – думала баба. – Скажи: слава Йсу – нiхто тобi не вiдповiсть, сiдати не просить… Не так, як у хрестiнина».

В цiсарсько-королiвськiй тишинi чути було шелест паперу, дихавичний вiддих, деколи обтирання носа i старече, здавлене зiтхання.

Баба клiпала сльозавими очима i водила ними по поштовiй канцелярii. Штахетки перегороди нагадували iй шинквас, шафа з поличками пiд стiною – аптеку. На бiчнiй стiнi висiв старий годинник. Маятник ходив старечим рухом i тиркав заржавiлим голосом. На однiм ланцюжку висiла чорна вага, на другiм двi залiзнi шрiби i мутерка[21 - Мутерка – шруби i гвинт. – 79 —] вiд воза.