Острів Скарбів / Treasure Island

Незнайомець пильно стежив за дверима корчми, притулившись бiля входу, мов кiт, що стереже мишу.

Коли я спробував вийти надвiр, вiн наказав менi негайно повернутись. Йому здалося, що я не досить швидко виконав наказ; тiеi ж митi жахлива гримаса перекосила його обличчя, i вiн так гримнув на мене, що я аж пiдстрибнув з переляку. Проте, коли я повернувся, вiн знову почав розмовляти зi мною, як i ранiше, – напiвулесливо, напiвжартiвливо, поплескав мене по плечу i сказав, що я гарний хлопчина й одразу сподобався йому.

– У мене е синок, – сказав вiн, – i ви схожi, мов двi цеглини.

Вiн – гордiсть мого батькiвського серця. Але для хлопцiв головне – дисциплiна, так, синку, дисциплiна. Коли б ти поплавав з Бiллi, тебе не треба було б гукати двiчi – е, нi! Бiллi не повторював двiчi своiх наказiв. У нього були зовсiм iншi порядки… А ось i вiн, мiй штурман Бiллi, з пiдзорною трубою пiд пахвою, благослови його Боже! Давай повернемося до вiтальнi, синку, i сховаемося за дверима, щоб зробити Бiллi маленький сюрприз, благослови його Боже!

З цими словами незнайомець потяг мене до вiтальнi й поставив позад себе в кутку, щоб ми обидвое були схованими за вiдчиненими дверима.

Я дуже збентежився i злякався, як ви можете собi уявити. Та ще бiльше я злякався, побачивши, що незнайомий i сам боiться. Вiн хапався за рукiв’я свого кортика i совав лезом в пiхвах. Увесь час вiн ковтав слину, нiби щось застрягло йому в горлянцi.

Нарештi до кiмнати ввалився капiтан, грюкнув дверима i, не оглядаючись, попрямував до столу, де на нього чекав снiданок.

– Бiллi! – гукнув незнайомець, намагаючись надати своему голосу якнайбiльше смiливостi й твердостi.

Капiтан швидко обернувся i став лицем до нас. Уся засмага одразу зiйшла з його обличчя, навiть нiс його став синiм. У нього був вигляд людини, що раптом побачила привида, чи диявола, чи щось iще гiрше, коли тiльки може бути щось гiрше. І, слово честi, менi навiть гiрко було дивитися на нього, так вiн одразу постарiв i змарнiв.

– Впiзнаеш мене, Бiллi? Ну як же ти можеш не впiзнати свого давнього корабельного товариша, Бiллi! – сказав незнайомець.

Капiтан тяжко зiтхнув.

– Чорний Пес! – промовив вiн нарештi.

– А хто ж iще? – вiдгукнувся незнайомець, пiдбадьорюючись. – Чорний Пес власною персоною прийшов до корчми «Адмiрал Бенбоу» побачитися зi своiм давнiм корабельним товаришем Бiллi! Ах, Бiллi, Бiллi, скiльки часу минуло вiдтодi, як я втратив своi два пазури, – вигукнув вiн, витягуючи вперед свою понiвечену руку.