Острів Скарбів / Treasure Island

Тим часом начальник митницi зi своiм загоном поскакав до Кiттового Лiгва. Та оскiльки стражники боялися засiдки, вони спустилися до берега, злiзли з коней i повели iх за поводи. Отже, не дивно, що, коли вони нарештi дiсталися до бухти, вiтрильник уже встиг знятися з якоря, хоч i виднiвся ще досить близько вiд берега. Начальник митницi гукнув людям на борту. У вiдповiдь хтось порадив йому вiдiйти в тiнь, щоб не дiстати доброi порцii свинцю. Тiеi ж митi куля просвистiла бiля самiсiнького його плеча.

Вiтрильник пройшов повз мис i незабаром зник.

Мiстер Денс, за його словами, лишився на березi, «мов риба, викинута з води». Все, що вiн мiг зробити, це надiслати людину в Б., щоб вислати в море сторожевий катер.

– Та це все одно даремно, – сказав вiн. – Вони втекли, i наздогнати iх неможливо. Я радий, – додав вiн, вислухавши моi розповiдi, – що наступив мiстеровi П’ю на мозолю.

Я вже встиг розповiсти йому про слiпого. Разом ми повернулися до корчми. Ви навiть уявити не можете, який ми там побачили розгардiяш.

Шукаючи мене й матiр, розбiйники скинули на пiдлогу навiть стiнний годинник. І хоча вони нiчого не взяли, крiм мiшка з капiтановими грошима та кiлькох срiбних монет з нашоi каси, менi вiдразу стало ясно, що ми розоренi.

Мiстер Денс довго нiчого не мiг зрозумiти.

– То, кажеш, вони забрали грошi? Ну, гаразд, Гокiнсе, а що ж вони тодi шукали? Може, ще якiсь грошi?

– Нi, сер, я гадаю, iм потрiбнi були зовсiм не грошi, – вiдповiв я.

– Певно, вони шукали те, що лежить зараз у мене в кишенi. Правду кажучи, я хотiв би сховати цю штуку в безпечне мiсце.

– Вiрно, хлопче, цiлком вiрно, – вiдказав вiн. – Давай ii менi, якщо хочеш.

– Я хотiв вiддати ii докторовi Лiвсi… – почав я.

– Цiлком слушно, – гаряче перебив мене мiстер Денс. – Цiлком. Доктор Лiвсi – джентльмен i суддя. Мабуть, менi теж краще поiхати туди й доповiсти про все йому та сквайровi. Як би там не було, а мiстер П’ю помер.

Я нiскiлечки не шкодую, але, бачиш, його забито, i можуть знайтися люди, якi радi будуть обвинуватити офiцера береговоi охорони в цiй смертi. Чуеш, Гокiнсе? Якщо хочеш, я вiзьму й тебе з собою.

Я радiсно подякував йому за запрошення, i ми повернулися до села, де стояли конi. Поки я розповiдав матерi про свiй намiр, всi вже посiдали верхи.

– Доггере, – сказав мiстер Денс, – у вас добрий кiнь. Посадiть цього молодця до себе за спину.