Острів Скарбів / Treasure Island

Одна з моiх останнiх думок була про капiтана, який часто блукав по цьому березi в своему трикутному капелюсi, про його рубець на щоцi, про стару мiдну пiдзорну трубу. Та от ми завернули за рiг, i мiй дiм зник з очей.

Уже смеркало, коли ми сiли в поштовий дилiжанс бiля «Готелю короля Георга». Мене затиснули мiж Редретом i якимсь огрядним старим джентльменом. Незважаючи на трясучку й холодне нiчне повiтря, я дуже скоро закуняв, а потiм заснув як убитий i проспав усi станцii. Мене розбудив удар у спину. Я розплющив очi й побачив, що дилiжанс зупинився перед великим будинком на мiськiй вулицi i що вже давно розвиднiлося.

– Де ми? – спитав я.

– У Бристолi, – вiдповiв Том. – Виходьте.

Мiстер Трiлонi оселився в готелi бiля самих докiв, щоб наглядати за роботами на шхунi. Туди нам i треба було йти. Шлях, на мою велику радiсть, пролягав уздовж набережноi повз кораблi всiх видiв, оснасток i краiн. На одному суднi працювали й спiвали, на другому матроси висiли в повiтрi просто над моею головою в снастях, що здавалися тонкими, наче павутиння.

Хоч я й прожив на березi моря все свое життя, але зараз менi здавалося, що бачу його вперше. Новим був для мене запах дьогтю й солi. Я бачив найдивовижнiшi фiгури на носах кораблiв, що побували далеко за океаном. Бачив багато старих морякiв iз сережками у вухах i закрученими бакенбардами, з просмоленими косицями. Бачив, як погойдувалися вони, йдучи своею незграбною моряцькою ходою.

І сам я теж вирушаю в море! В море на шхунi з боцманом, що грае на рiжку, з моряками, що носять косички i спiвають своiх пiсень! Вирушаю в море, до таемничого острова, шукати закопанi в землю скарби!

Я все ще був заглиблений у цi чудовi мрii, коли ми раптом опинилися перед великим готелем i зустрiли сквайра Трiлонi.

Вiн був одягнений, як морський офiцер, в добротну синю форму. Всмiхаючись, iшов вiн нам назустрiч, щосили наслiдуючи моряцьку ходу.

– Ось i ви! – вигукнув вiн. – А доктор ще вчора приiхав з Лондона. Браво! Тепер вся корабельна команда у зборi.

– О сер! – скрикнув я. – Коли ми вiдпливаемо?

– Вiдпливаемо? – перепитав вiн. – Завтра!

8

At the Sign of the Spy-glass

When I had done breakfasting the squire gave me a note addressed to John Silver, at the sign of the Spy-glass, and told me I should easily find the place by following the line of the docks and keeping a bright lookout for a little tavern with a large brass telescope for sign.