Коли прокидається сила

Втомлене далекими мандрами по заобрiйних просторах пiвденного неба осiнне сонце поволi пiднiмалося над горизонтом. В мить, коли червоний приплюснутий диск вiдiрвався вiд краю землi, Беренiка розплющила очi i вiдразу ж згадала про записку. Картаючи себе за ранкову млявiсть, вона швиденько вмилася, одягнулася i вибiгла на вулицю.

Дарбург прокидався.

До будинку пана Краiлуса, в якому жив дядько Гонафо, Беренiка бiгла. Вона страшенно боялася пронизливих поглядiв своiх набурмосених сусiдiв. Що й казати, але для неi набагато простiше було прогулятися опiвночi Вiдьмацьким лiсом, анiж вулицями рiдного мiстечка.

Дядько Гонафо жив на горищi двоповерхового порожнього дому, за яке платив Краiлусовi, його власниковi, аж три золотих друмени на мiсяць. Феноменальна скнарiсть багатiя вiдлякувала потенцiйних квартиронаймачiв, i лише дядько Гонафо, единий у будинку, вперто не хотiв переселятися у дешевше житло, бо кращого мiсця для спостережень за небом у цiлому Дарбурзi годi було знайти.

Дверi свого помешкання дядько Гонафо не замикав нiколи. Та й не було у цьому особливоi потреби – злодii обминали будинок пана Краiлуса десятою дорогою.

Беренiка тихенько прослизнула досередини i на хвильку затрималася у дверях, щоб очi звикли до напiвтемряви горища. Жахливий безлад, але такий знайомий i навiть затишний, панував у цiй чудернацькiй оселi. Скрiзь валялися товстелезнi книги, хоча господар щоранку складав iх попiд стiною акуратними рядами. Навпроти гамака, який правив дядьковi Гонафо за лiжко, висiла велика таблиця iз зображенням Зодiаку.

Таблицю вкривала густа сiтка барвистих лiнiй, зрозумiла тiльки втаемниченим. Справа в тому, що дядько Гонафо практикував астрологiю i мав серед мiсцевих жителiв неабиякий авторитет, хоча служителi церкви подивлялися на його заняття скоса.

– Знову гiсть зi свiту духiв? – спитав Гонафо, протираючи очi. Вiн знав про вiзити примари, але трагедii з цього не робив. – Не бешкетував?

– Хай би тiльки спробував, – усмiхнулася Беренiка.

 – У мене з примарами розмова коротка.

– І що б ти йому зробила? Вiн же безтiлесний!

– Щось придумала б, не переживай. Мене, до речi, сьогоднi не лише танцями розважали, а ще й листа принесли. – I Беренiка простягнула астрологовi бiлий аркушик.

– Цiкаво-цiкаво… – Хвилину чи двi Гонафо уважно розбирав написане, i дiвчинi на мить здалося, що на завжди спокiйне астрологове обличчя набiгла ледь помiтна тiнь тривоги.