Елла

 – пробурмотiла з повним ротом чаклунка, пiдморгнувши воiну.

– Як же болить голова.

– Це не вiд зiлля. В замку тверда пiдлога, а ти мав необережнiсть занадто швидко зустрiтись з нею потилицею. Вставай! Годi валяти дурня. Швидше поснiдаемо – швидше вiдправимся у дорогу.

– Поснiдаемо?! – здивовано запитав Томас.

Перевiривши чи все потрiбно з нею, Елла осiдлала коня.

– Ти досi злишся на мене? – гримаса лицаря не вказувала на гарний настрiй.

– В поселенi, на яке напали другим, живе сiм’я моеi сестри, в них двi маленькi донечки.

 – вiдповiв Томас, не дивлячись на дiвчину. – Якщо виявиться, що я мiг iх урятувати, але вони тiеi ночi загинули – я тебе уб’ю.

Прiт промовив останнi слова сухо i спокiйно, поглянувши у вiчi Еллi, вiд чого iй стало нiяково.

– Справедливо. – пiсля нетривалоi паузи лишень змогла промовила у спину лицарю, кiнь якого з мiсця понiсся риссю.

Елла не одразу наздогнала Томаса. Половину шляху вершники подолали попiд лiс, а ж поки дорога не зробила рiзкий поворот в сторону рiчки.

Дiвчина увесь час трималась за спиною лицаря, вiдчуваючи провину, хоча i знала, що у ночi iхати було б великою помилкою.

Проiхавши блокпост органiзований солдатами лорда, вони нарештi дiстались до першого поселення. Мiсто тривожило своею тишею: нi одноi людини чи навiть тварини не було видно на вулицях поселення.

– Залишмо коней тут. – скомандував Томас. – Перевiримо кожний будинок. Твоi поправу сторону.

Еллi лише залишалось мовчки кивнути.

Покинутi будинки вселяли легке почуття страху.

Всi цi речi якi залишили мешканцi: одяг, iжа на столах. Здавалось люди просто всi разом зникли в один момент.

Обiйшовши бiльшу частину мiста, Елла зустрiлась з Прiтом на головнiй площi.

– Знайшов сестру?

– Нi. Їi будинок пустий, але речi всi на мiстi. Всi будинки такi: де-не-де легкий гармидер, але все на мiсцi, навiть, мародери не наважились прийти.

– Можливо, твоя сестра iз сiм’ею вибрались. Переховуються у iншому мiсцi.

– Можливо….тут е печера, бiля рiчки, ii використовували як складське примiщення.

– Гаразд, йдемо туди. По шляху перевiримо решту будинкiв.

Вони обходили хату за хатою, але картина не змiнювалась. Томас увесь час мовчав, а Елла не знала як i про що розпочати розмову, тай можливо не варто було.

Тонкий лiд на рiчцi хрустiв пiд ногами, але вони не звертали на це увагу.

– Ось тут. – лицар вказав на ледь помiтний вхiд у печеру, схожий на вхiд у нору.

Пiдземелля зустрiло iх пiтьмою i сирiстю.