Елла

У всiх на шиi був слiд вiд мотузки, а на столику, неподалiк, стояла ваза iз гiлками ялинки.

Сутiнки майже заполонили небо, коли чаклунка повернулась до замку

– Щось знайшла? – як тiльки забачив Еллу, запитав Томас.

Дiвчина пронеслась повз нього i подалась у свою кiмнату, кинувшись до речей. Стукiт у дверi не вiдiрвав ii вiд пошуку необхiдною речi.

– Що сталось? – не дочекавшись вiдповiдi, Прiт сам увiйшов. – Що ти робиш?

– Шукаю.

– Що?

– Не знаю… щось… щось неймовiрно сильне. Щось що могло б нам знадобитись.

– Заспокойся! – Томас пiдiйшов до Елли, смикнувши за плече.

– Не заважай.

Елла не була схожа сама на себе, в очах виднiвся страх. Вона нарештi вiдiрвалась вiд речей, сiвши на крiсло. Їi усю тiпало, колiна нi на мить не завмирали, а погляд блукав по кiмнатi.

– Заспокойся. – повторив Томас максимально спокiйно. – Можливо щось принести? Води?

– Нi.

– Так що ти все таки там побачила?

Еллi знову довелось це все пережити, розповiдаючи Томасу все що там зустрiла.

– І що ти думае? Хто мiг таке зробити?

– Не знаю. – Елла видихнула, промовляючи кожне слово повiльно i важко. – І тому нам доведеться туди повернутись, але уже у ночi.

– Взимку ночi довгi. І ти говорила…

– Я знаю, але, я гадаю, тут е зв'язок. Тiльки у ночi, щоб воно не було, розкрие себе. Ти поговорив зi сестрою? Що вона розповiла?

– Те й що усi до того… Всi бачили рiзне: умерлих родичiв, просто якiсть не приемнi i жахливi моменти iз свого життя про якi вони хотiли б забути.

– Що?

– Вона сказала, що всi люди якi зникли, напередоднi побували в першому мiстечку, i в ночi стояв дивний густий туман.

– Потрiбно поговорити з лордом. – Елла пiдвелась. – Де вiн?

Лорд Френсiс Сатон нервово ходив по кiмнатi, коли увiйшли Елла з Томасом.

– У нас поганi новини. – Стурбовано промовив Френсiс. – Зникли люди якi вижили пiсля першого нападу.

– А Соня, дiвчинка яка жила у замку? – налякано запитала Елла.

– Вона теж.

– Хто б це не був, але вiн намiряний завершити справу. – промовив у голос Томас, те що присутнiх i так було на язику.

– Я iду! – рiшуче мовила дiвчина. – Тiльки вiзьму все, що нам може нам знадобитись.

– Я з тобою. – промовив Томас.

– Гаразд.

Майже у повнiй пiтьми вони верхом на конях дiстались до мiста.

– Тобi страшно? Ти усю дорогу мовчала.

– Не зовсiм.