Елла

Господиня, повагавшись, дозволила вiйти i чоловiк, примiтивши схвальний кивок, пройшов у будинок, зморщившись вiд неприемного i рiзкого запаху, схожого на запах вареноi печiнки. Жiнка замкнула дверi, окинувши поглядом трьох озброених вершникiв у пiтьмi.

– Так чим можу допомогти? – ще бiльш сухiше повторила запитання дiвчина.

– Мене звати Рендел Бредфорд, я представляю iнтереси лорда Джона Мортона. По моiй iнформацii ви можете допомогти нам в наших деяких справах, назвемо це так.

– І кого потрiбно вбити? – швидко, немов для неi це звична справа, запитала дiвчина, хоча насправдi вона трiшки нервувала.

– Ну чому ви так рiзко?

– Рендел, в мене кiлька iмен, i iм’я «Джеффрi» я використовую лише для одного виду замовлень.

Рендел присiв за стiл, зловивши на собi несхвальний погляд дiвчини. В той же мить по кiмнатi пробiг бiлоснiжний тхiр, пронiсшись зi швидкiстю вiтру, тварина вискочила на стiл на проти чоловiка.

– Гарний.

– Це вона. – виправила дiвчина. – Сноррi, мiсце!

Тхiр, окинувши зневажливим поглядом гостя, зник у дальнiх закутках маленькоi одноповерховоi будiвлi.

Рендел дiстав iз сумки три шкiряних мiшечкiв, зi дзвоном кинувши iх на стiл.

– Мiй володар мае бажання якомога швидше з вами зустрiтись i якщо все те що ми про вас чули виявиться правдою то маленьке замовлення зможе принести вам в десятеро бiльше золота чим зараз на столi, але потрiбно виiхати якомога швидше.

Жiнка поглянула на золото, перевiвши по черзi погляд на Рендела i знову на золото.

– Менi потрiбен час до ранку приготуватись. Ти i твоi солдати можете переночувати в сарайчику позаду.

Рендел кивнув i пiд прискiпливий погляд дiвчини вийшов iз будинку, давши своiм солдатам наказ розмiститись на нiч. Джеффрi тим часом повернулась до казану, швидко помiшавши вируючу субстанцiю. Вона час вiд часу поглядала на вулицю, роблячи вигляд, що зайнята. Розливши рiдину по маленьким флакончикам, вона, уже пiзньою нiччю, теж лягла спати, щоб з самого ранку вирушити в дорогу.

Шлях видався не так важким для дiвчини, як нудним. Обговоривши швидко деякi нюанси майбутньоi справи, вони швидко вичерпали слова для розмови i далi iхали майже у повнiй тишi. Воiни говорили щось про свое, а Рендел не пiдтримав розмови дiвчини, коли вона, запримiтивши поле з квiтами, видала хвалебну оду неймовiрнiй красi. Все чого добилась Джеффрi вiд чоловiка, так це кивок головою i легку, неприродну посмiшку – чого ще можна було очiкувати вiд вояки.