Елла

 – Нi до чого так немов…

– Цить! Не псуй настрiй. – Елла рiзко зупинилась, хлюпнувши багном на ноги чоловiку. – А ii е все одно побачу.

– Як хочеш. Я мало, що тут вирiшую. Проте цiкаво про що ти хочеш з нею поговорити?

– Ми знайдемо тему для бесiди. – чаклунка посмiхнулась i попрямувала далi по коридору, вiдiбравши у Чарлi смолоскип.

Перед самим заходом сонця до будинку Елли, як i обiцяв, навiдався Пiтер.

– Чудово виглядаеш. Нiколи тебе такою не бачив. – Пiтер прискiпливо оглядав сукню Елли. – Ти дуже гарно виглядаеш.

– Справдi? Дякую. – дiвчина нiяково опустила очi додолу. – Не звикла я до такого одягу. А з цим глибоким вирiзом я нiби гола.

Чаклунка поглянула у вiчi хлопцю, немов очiкуючи слiв якi ii заспокоять, але Пiтер лише зашарiвся.

– Не думала, що блакитний колiр менi сподобаеться, – дiвчина покрутилась, здiйнявши легкий лiтнiй вiтерець. – але менi пасуе.

– До речi, що стосуеться зображення на мапi. – Пiтер нiяково перевiв погляд з Елли на стiну. Батько гадае, що це система пiдземних тунелiв, побудованих ще при проектуваннi замку, бiльше ста рокiв тому.

Лорд уже готуе людей. Ми спустимось в катакомби i знайдемо зниклих людей чи тих хто за цим стоiть. Найкращi воiни лорда займуться цим.

– Найкращi? – задоволено перепитала дiвчина.

– Так.

– Це прекрасно. – широко посмiхаючись промовила Елла до свого вiдображення у дзеркалi.

Помешкання дiвчини знаходилось недалеко вiд замку i вони швидко здолали шлях, зустрiвши на пiдступах до замку Рiчарда Хендерсона, батька Пiтера.

– Привiт, Елла. Ти справдi виглядаеш гарною та уже дорослою жiнкою.

– Доброго вечора. – вклонилась дiвчина. – Дякую, пане Хендерсон.

– Пiтер, на два слова. – статний чоловiк мило посмiхнувся. – З вашого дозволу, Елла.

Батько з сином вiдiйшли поодаль i щось бурхливо обговорювали, чаклунка стояла осторонь, ввiчливо очiкуючи i не втручаючись.

В рештi решт, Пiтер замовк, слухняно вислуховуючи батька. Радiсть на обличчi хлопця змiнила сiра гримаса i молодший Хендерсон, рiзко розвернувшись, вклонився Еллi i, не зронивши нi одного слова, залишив iх з батьком у двох.

Провiвши сина суровим поглядом, Рiчард пiдiйшов до дiвчини. Злегка взявши ii за руку вищи лiктя, чоловiк повiв ii далi.

– Пiтер не пiде з нами? – запитала Елла, кинувши останнiй косий погляд в спину хлопцю.

– Для чого увесь цей балаган? – рiзко вiдповiв Рiчард, збивши з пантелику Еллу. – Ти тут не для того, щоб задовольняти мого сина.

– Я лишень….