Елла

– О, нарештi! – радiсно вигукнула незнайомка.

– Що ти? – суворо повторила Елла.

– Називай мене… – дiвчина немов якусь мить пригадувала власне iм’я. – Лiлiт.

Дiвчина присiла на пiдлогу майже бiля Елли, повiсивши смолоскип на стiнi i провела рукою по своему обличчi: рум’яна шкiра враз змiнила забарвлення на блiде з тонкими темно-синiми полосами через усе лице; зiницi розширились, перетворившись у помаранчевi кулi; а волосся набуло темно-коричневого кольору.

– В тебе напевно багато ще запитань.

Чому ти тут? Для чого це все? Де ти? Але я не буду на них вiдповiдати. Навiщо псувати iнтригу. Я гадаю, не цiкаво ж коли знаеш, що буде далi.

– Що з Сноррi? – прохрипiла Елла.

– О, твiй бiлий пацюк? Ти його згодом побачиш. Якщо будеш чемною. Ти ж пам’ятаеш лорда Стемфорда?

– Я мала з ним зустрiтись, – трiшки повагавшись, вiдповiла Елла. – але не пам’ятаю чи встигла. До чого це?

– Та просто хотiла спитати… Ем… Ти ж знайома з його сином, Пiтером?

– Я його дуже давно не бачила.

Важко пригадати подробицi, якщо ти про це. І заради цього я тут? Стiльки днiв i… Що вам потрiбно?

– Милий хлопчина. – не зважаючи на запитання Елли, продовжила дiвчина навпроти. – Не знаю чому, але ти припала йому до душi. Чи, можливо, я в твоему виглядi. Хто його знае. Квiти даруе. Хочу його потiшити. Вдягну щось красиве, не те лахмiття, що ти носиш. Щось вiдкрите i жiночне. Як ти взагалi ходиш в такiй одежi? Мати таке тiло i ховати його. Хмм… Надiюсь Пiтер оцiнить.

Батько в нього ще та наволоч. Задумав зрадити власного лорда.

Елла нiяк не вiдреагувала, лишень огида до Лiлiт з кожною миттю ставала ще бiльш сильнiшою.

– Мiй володар високо тебе оцiнюе, не знаю чому. Спiймати тебе було не важко. Потрiбно лишень не дати тобi скористуватись чарiвними пляшечками. Без них ти звичайна людина.

Елла знову нiяк не вiдреагувала, мовчки повернувшись до стiни. Думки ще знаходились, немов в туманi.

– Все ж таки в мене для тебе подарунок.

 – Лiлiт обурила така поведiнка Елли i вона копнула ii ногою в спину. – Ти ж хотiла побачити свого друга?

Елла повернулась до дiвчини, поглянувши в ii помаранчевi очi. Лiлiт вийшла за дверi, швидко повернувшись зi невеликим клаптем хутра бiлоснiжного кольору. Елла завмерла вiд жаху.

– Гарний комiр, не знаходиш?

– Бен саерн, кеенбе. – Елла зробила ривок в сторону дiвчини, але кайдани не дозволили дотягнутись до шиi.

– Взаемно, Елла.