Біла ріка

ДЕЗЕРТИР

По площi бiгали бездомнi пси, довкола стояли облупленi казарми; на фасадах, пофарбованих в темно-жовтi кольори, з-пiд вiдпалоi штукатурки виднiлась кладка з червоноi цегли. Над цими будiвлями майорiв червоно-жовто-синiй прапор. Триколор. П’яний румунський офiцер кричав на Федора, аж слина йому летiла з рота. Знявши шкiряну рукавичку, щосили бив нею по байдужому кам’яному обличчю солдата, який стояв мовчки; тiльки жовна ледь помiтно ходили на його лицi. Федор не сподобався офiцеру-румуну, якому здавалось, наче гуцул якось не так дивиться на нього зi строю, – насмiшкувато.

Вiн спитав:

– Звiдки ти? Федор вiдповiв:

– З Украiни.

Той розлютився ще бiльше i щосили зарепетував:

– Невiрна вiдповiдь! Нема нiякоi Украiни, а е одна велика Румунiя!

Федор мовчав. Худий румун аж трусився вiд лютi.

В обiд, у курилцi, до Пойдаша пiдiйшов земляк:

– Федьо, я сьогоднi вночi тiкаю… Завтра зранку нас всiх вiдправляють на фронт.

Федор змовчав. Увечорi вiн лежав одягнений на своему лiжку, чекаючи, коли всi в казармi заснуть; вдивлявся у стелю, часом заплющував очi й бачив ii, Ялену.

Спогади малювали яскравi картинки з храму у Конятинi, на сiнах в Киселицях. Пiсля опiвночi вiн злiз з лiжка i через вiкно стрибнув у двiр. Там пiд деревом чекав той земляк, що попередив про вiдправку частини на фронт. Вони привiталися, i коли той вже пiшов, Федор зупинився.

– Федор, ти куди? – нервово зашипiв земляк.

– У мене е ще тут борг, – спокiйно вiдповiв Пойдаш.

– Лише гет того румуна, най iде на свою вiйну, там йому совети пiр’ячко повискубуют, – ледь не зриваючись на крик, благав той.

– Я своi борге звек повертати самей, – сказав Федьо i пiшов в бiк будинку, де жив його кривдник.

– Дурень впертий! – прошепотiв сам до себе «земляк» i,пiднявшикомiршинелi,побiгдопаркану.

У вiкнi одноповерхового будиночка, де квартирував румунський офiцер, горiло свiтло. Долiтали ще якiсь незрозумiлi звуки, нiби грала музика. Федор, пригнувшись, пiдбiг до вiкна; шелестiло пожовкле листя, що попадало з кiлькох найближчих дерев.

Вiн притиснувся спиною до стiни i швидко зазирнув у помешкання. Вiкно було бiльш як на половину закрите брудною фiранкою. У кiмнатi на лiжку дрiмав румун. Його ноги звiсились набiк, аж до пiдлоги. Пiдтяжки тримали на розмiр бiльшi, нiж належало б, форменi галiфе; поруч валялися чоботи. Федор потягнувся рукою до кватирки. За мить вiкно вiдкрилося, Федьо повiльно залiз у примiщення.