Замок Янгола

В чорних шароварах, у похiдному каптанi. Небезпечний.

– Давай, хоч цього, Гонта, того… може у нього гаман з собою, ми його швидко загасимо, чоботи його шкiрянi поцупимо i все! Й тiкати! У таких каретах бiднi не iздять! У нього мае бути при собi повно грошей! Ти ж бачив скiльки iх… У, вовки зубастi! Всi з пiками, хоч кебаби на них татарськi смаж…

– Ага… Ша! Тiльки тихо ти!.. – шикнув на нього поплiчник Гонта.

Вони швидко приготувалися. Бабак мiцно стиснув свiй iржавий пiрнач, Гонта дiстав уламок «карабели».

Польськоi шаблi, яку ще називали «орел». Саме за характерну рукоять у виглядi грiзного птаха з гострим дзьобом… Зовсiм поруч зупинився той засмаглий бусурман. Вiн став поратися iз широким шкiряним поясом. Тихенько пiдкрався ззаду Гонта, приставив до смаглявоi шиi цього пiдлого бусурмана уламок холодного металу i тихо, але дуже чiтко промовив:

– Честь! дiдькiв сину! Жени, грошi, паскудо! Та й тихо! Ти хоч по-нашому розумiеш, чушкане?! Як тiльки-но пискнеш, пустимо в суху земельку твою брудну кров! Зауваж, я – майстер убивства! – налякав його нальотчик.

Назустрiч до цього засмаглого бусурмана наблизився одноокий Бабак i тицьнув у шию iржавим пiрначем. Розбiйник вишкiрився гнилим ротом. У Бабака не було бiльшоi половини зубiв, а тi, що залишилися були чорнi й погано смердiли. Вiн страшно глипнув живим лiвим оком.

– Глухий, глушаро?! Чуеш мене? Кумекаеш чи нi?! Давай грошi!

– Е… пеньондзи! Гельден! Денге! Паре! (по-османськi – грошi) – Гонта, немов схiдну мантру, повторював вiдомi йому назви, що означали грошi.

– Кумекаю-кумекаю! Все я розумiю! Та шо ви?! Я ж свiй! Зараз хлопцi… зараз! – вiдповiв без акценту по-руськи цей смаглявий типок, – Дайте лишень знайду свiй товстий шкiряний гаманець! Приберiть свою шаблю! Менi i так вже моторошно! Аж ноги в колiнах трусяться!..

Нальотчики Гонта й Бабак вже чули приемний дзвiн золотих монет в шкiряному гаманцi… Ось важкi золотi флорини пересипаються до iхнiх гнилих кишень.

В iх дiрявi та бруднi кожухи… Але тут сталося щось неймовiрне!

Цей спритний бусурман якось рiзко вигнувся, немов пустельна змiюка, та поплiчник Гонта, що стояв якраз позаду, отримав сильний удар ногою в пах! Ай-яй-яй-яй! З його рук випав уламок «карабели» i чоловiк зi стогоном завалися на землю.