Чи стане баба дівкою, або Перевтілення Безрідного хутора

– Шо случилось? Вiйна чи чепе якесь?

– Сiдай, радитись будемо, – лаконiчно вiдповiв голова, одною рукою вказуючи на свiжопофарбований табурет, а iншою пiдсовуючи районну бомагу.

– Читай, з району прийшло!

– Створити партiю парламентського типу! – з пафосом продекламувала кур'ерша Нюрка. – Слухай, а якщо це парламентська, то, може, i ти у парламент попадеш? Чи хоча б у область? Га? – засовалась на стiльцi Нюрка.

– Ти скрiзь вигоду шукаеш! – грюкнув кулаком по столу голова.

 – Вже Люську твою послухав раз, тепер клопоту не оберешся. Знову брехнi пускае, опозицiю чинить.

– Ну ти ж знаеш Люську. В кровi у неi таке. Їй iсти не дай, а тiльки у якусь заваруху влiзти. І не зо зла вона. Натура у неi така. А вона ж тебе як рiдного любить, – пустила сльозу Нюрка.

– Любить, я бачу! На другий день, як сiв я тут, прийшла, нi свiт, нi зоря. З порога, нi драсте тобi, нiчого. Зроби менi персональну пенсiю, i все. Як я iй зроблю, як iй ще робить та робить.

А вона одно: зроби i все. Я агiтувала за тебе, а ти одробляй тепер. А тепер у опозицiю пiшла.

– Далась тобi ця опозицiя! Ну побалакала з бабою Параскою трохи. А ти: опозицiя, опозицiя. І обше хоч i далека вона менi, а рiдня, – пустила другу сльозину кур'ерша.

– Ладно, забули. Давай до дiла, – звичний до жiнчиних слiз Хома Опанасович присунув циркуляра до себе. – Партiю робити треба. Вiсiмдесят душ вписать i ще й збори провести. Пiдеш по хутору, пiд розписку каждого пiслязавтра на збори.

Та одiлись шоб прилiчнiше. З району будуть. Шоб не стидно було. Дiй давай.

* * *

Ранок на хуторi почався як i вчора, i позавчора, i тиждень назад, i мiсяць назад. Хазяйни виганяли корiв у очередь, хазяйки, хто з бiдоном, хто з бутлями чи вiдром виносили молоко на точку. Ждали молоковоз з города, який щоранку забирав молоко.

Гальчин Василь, перележавши у сiнi, поки молодиця понесе молоко, вилiз iз схованки та метнувсь до хати.

– Замкнула, зараза! – вилаявся Василь та повернув до лiтньоi кухнi, на якiй теж стримiв замок. Так як за злом з проникненням вiн мiг отримати рогача чи макогона, Василь, напружуючи залишки пам'ятi, почав кумекати.

– Тиждень тому Галька пiдсипала квочку! – блиснула iдея, а ноги самi повернули до курятника.

– Квоч! Квоч! Квоч! – вiдволiкав увагу Василь, одною рукою вигрiбаючи з-пiд квочки яйця, а другою тримаючи птаху.