Чи стане баба дівкою, або Перевтілення Безрідного хутора

– З города, кумо, з города!

– Да, повезло Петровi! Тещу з города одхватив. Квартиру ж мае вона?

– І квартиру мае, i робота у неi така iнтересна, i Петра уже встроiла. Чолноком робить. Во!

– А шо ж за робота така, чолноком? Я щось не чула.

– Де ви почуете, як у вас радiво не робить. А менi вже i телевiзор iмпортний з переключалкою привiз, i антену польську поставив. Челнок, це, кумо, за границю iздить, за бугор по iхньому, бере там товар дешевий, шмотками називаеться, а тут продае. І навар мае.

– То це спекулянт вiн? – скривилась кума Галька.

– Кумо, якi ви забитi на вашому кутку. Бiзнес це зараз зветься. І сваха у бiзнесi, i Петра взяла. А робота в неi так iнтересно називаеться, зараз нагадаю, – мружить лоба, тре виски. – Згадала, пiднiматель наче.

– Та це, кумо, крановщиця вона, якщо пiднiматель. Пiднiмае краном цеглу на стройцi. Я в городi бачила. Зараз же мода мiняеться, то i придумали слова новi. У лiкарнi читала: укол – вштрик, таблетка – пiгулка. Теж менi iнтересна робота!

– Та нi, вспомнила.

Прiнiматель вона.

– То це заготовач по – старому. У нас, поки не закрили, у центрi хутора стояв. Заготовач Іван робив, шкури, залiзо, лiкарськi трави приймав. М'ясо заготовляв, поки не посадили.

– Аж оце вспомнила. Препiднiматель вона. Да! – Переможно пiдняла вказiвного пальця кума.

– То це гружциця, мабуть. Пре i пiднiмае. Мiшки на собi носить. Це вже краще, вкрасти щось можна. Та хiба це iнтересна робота?

– Ладно, кумо, йдiть, бо у вас давно у грубцi перегорiло.

А я сваху розпитаю та прибiжу розкажу вам.

– Та я вже ради вашого празника, кумо, день i попостю. А свайбу коли робитимете? А людей скiльки кликатимете? А харчi якi будуть? А музика? – строчила кума Галька, ще дужче напираючи на тин.

– Кумо, ви краще заходьте у двiр, бо, бачу, вiд вас не одчепишся. А то тин поламаете геть. Знову свого iрода поiть прийдеться. А тепер отвiчаю по порядку. За свайбу договоримось зi свахою, ну, мабуть, вiдтягувати не будемо. Хай живуть собi на радiсть, – пустила сльозу кума Марiя.

 – Весь хутiр покличу на гулянку, хай гуляють i зубами скрегочуть. Із города свати автобусом приiдуть здоровецьким. На харчi кабанчика зарiжемо, i Буржуя заб'емо.

– Кумо! – сплеснула руками Галька, – а хто ж на корiвок стрибать буде? Вiн же у вас такий справний! Моя Рябушка нi разу пiсля нього не перегуляла. Це ж такий убиток чередi ви зробите!

– Пострибае Луiс Альберто iз вашого кутка. А в мене ще маленький росте.