Альбінос, або Ідеальний текст

– Але зауважу. Не переоцiнюй своiх можливостей. Ідеальний текст пiдступний i аж занадто недоступний. Скорiше ти виглядатимеш посмiховиськом в очах твоiх близьких i знайомих.

– Перепрошую. Що ви. Нi в якому разi.

– Заладив оце свое: нi в якому разi. Таке iнодi трапляеться. Вiн iнодi може бути твоiм найлiпшим другом. А ще конче необхiдно i вкрай важливо визначитися зi своiм ворогом. Вiн мае бути. Обов’язково.

– Не знав. Досi в мене не було ворогiв. Та й навiщо?

– Без ворога не буде дiла зовсiм. Тiльки не обирай заяложений стандарт – мiй ворог – це я сам.

Це мае бути щось чи хтось незвiданий i грiзний.

– Я вже знаю. Для мене без варiантiв. Кохання мiй ворог. Любов.

– Вiн продовжував гру i знову збрехав. Можливо пiд впливом сьогоднiшнього намiру порвати стосунки з Лiлькою. Якби ж то знати Тарiлцi, що доля зiграе з ним самим злий жарт аби не патякав бозна що.

– Це дiйсно вартий ненавистi ворог. Перемогти його ще нiкому не вдавалося. Ти ризикуеш i дуже сильно.

Їi перервав стукiт у вiкно.

Шибка в рамi ледь не вилетiла вiд наполегливих спроб, перервати iхню розмову. Це були брати Гудими. Їм набридло перекурювати i чекати, бо ж вони збиралися йти на пляж попити пивка. Їхнi веснянкуватi пики з уiдливими посмiшками красувалися у вiкнi, передражнюючи Славка.

– Вибачте, панi Абпорт. Менi час вiдкланятись. Даруйте за поспiх, але конче необхiдно владнати одну дуже важливу справу зi своiми однокурсниками, а потiм зi своiм новим ворогом. Продовжимо наступного разу.

– В принципi: йди куди забажаеш.

Я тебе не тримаю. При нагодi дiйсно продовжимо…

Менi бiльше, нiж Все, нiчого й не треба…

* * *

На превеликий жаль вони не продовжили своеi бесiди. За два тижнi по тому, у панни Привезеноi почалося чергове загострення невилiковноi хвороби з досить таки своерiдною i за певних обставин скорiше кулiнарною назвою. Цю страву, вiрнiше основний iнгредiент, споживають переважно до пива. Але в даному випадку все вiдбуваеться навпаки. Рак iв тiло нещасноi поетки…

Їi вже давно запрошено до танцю зi смертю.

Це соло вона мае виконати всупереч своiм мрiям i сподiванням. Бездоганно, майстерно… А вiдмовитися вiд згубних реверансiв немае жодного шансу. Порятунку немае. Є тiльки можливiсть приймати, як належне, хоча й передчасне.

Останнi своi днi вона провела в лiкарнi. Апорт приховувала свою тяжку хворобу скiльки iй вистачило сил i духу. Нещасна поетеса вже давно хворiла, але не втрачала надii на порятунок. На жаль вона програла.