Альбінос, або Ідеальний текст

Курити тютюн вiн кинув ще рiк тому, але опiсля щемкого душевного спiлкування з панною Привезеною, пiдсиленоi амбре недопалкiв у попiльничцi i тлiння папiроски, почав знову. Нi, не те, щоб палити в повному обсязi. Це вiдбувалося загалом пiд час медитативних роздумiв про цю сакраментальну бесiду. Тютюновий дим сприяв вiдновленню атмосфери. Чомусь опiсля першоi частини фiльму згадав свою нещирiсть у бесiдi з щонайменше дивною поеткою Абпорт.

Сонце майже сховалося за горизонт. Вздовж алеi парку ввiмкнулися лiхтарi… Вiд рiчки тягло свiжим i ще доволi прохолодним весняним вечором.

Зайшов у тiнь вiд кущiв. Запалив цигарку i ледь не проковтнув ii. Зненацька ззаду хтось торкнувся його плеча.

– Привiт. Попався, той, що кусався. – почувся приемний жiночий голос. – Можеш не вгадувати хто. Все одно не вгадаеш.

Вiн вiдчув запах парфумiв. Доволi таки приемних та ще й в прийнятнiй для його нюху концентрацii. Вирiшив теж бути оригiнальним i не обертаючись, вхопив цю руку. Прийомчиком iз вiльноi боротьби, в пiв сили, перекинув незнайомку через стегно.

Не опускаючи додолу, обережно притримав i поставив перед собою.

– Ой, це не ти.

– Чому? Це я. – Демонстративно затягнувся димом Тарiлка

– Я помилилася. Ти так на нього схожий. Зi спини. Ну, на мого, тепер вже мабуть бувшого. Я його шукала по кущах. Хотiла заскочити на гарячому з нею…

– Ясно. Чого ж не заскочила?

– Я Лiлiя. А ти? – Поправляючи пасма чорного, як смола волосся, навмисне зверхньо запитала дiвчина.

– Слава.

Тарiлка, – урочисто вiдрекомендувався Тарiлка.

– Хi-хi. Приколiст?

– Та нiби нiчого такого не сказав. Скорiше ти приклiст.

– Менi вистачило твоiх обiймiв… Вхопив, як свою. А ще iнтонацii з якою ти говориш. Здаеться я тебе чорнобривчику вже бачила. Десь.

Лiлька ще та штучка-дрючка. Вона брехала i не червонiла. Нiкого вона не шукала. Вирiшила розважитися аби збити оскому вiд невдалого романтичного побачення за ii ж iнiцiативи, а це траплялося вкрай не часто, тому почала розмову першою.

На сеанс вона прийшла зi своiм черговим залицяльником, якому вiдмовляла тривалий час. Мучила парубка аж поки той, так би мовити, не змушений був освiдчитися в коханнi з подальшою перспективою тiсних стосункiв…

Але сталася неочiкувана прикрiсть. В самий вiдповiдальний момент, зазвичай такi трапляються на останньому ряду темному залi кiнотеатру, той кудись зник. Отак кинув саму i гайда. Щойно цiлував, пестив. Роздраконив до неможливостi i. Побiг до iншоi.