Альбінос, або Ідеальний текст

Вочевидь, наспiх, одягнена у вивернутий халат досить таки сумнiвного коричневого кольору з яскравими зеленими трояндами, ця дивна особа зосереджено лiчила купу хрустких папiрцiв i дрiб’язку пiд пильними поглядами двох квартиронаймачiв: Костика i Вадика.iхнi недовготривалi стосунки, якщо це взагалi можна так назвати ту ситуацiю, що виникла внаслiдок випадковоi зустрiчi бiля кiнотеатру, мали завершитися сьогоднi ввечерi. Ба бiльше, iнiцiатором розриву був сам Тарiлка. Вiн вiдчув у собi не розкритий досi потенцiал жiночого серцеiда.

Можливо, виною стала легка поступливiсть красунi. Аж занадто все просто почалося i легко продовжувалося.

Наразi волiв сам вирiшувати коли ставити крапку. Не використана нагода погратися почуттями i емоцiями, як це зазвичай робила красуня Лiлька зi своiми численними шанувальниками, означала б, що вiн звичайний пiдкаблучник. Бо ж не вiн ii обрав, а вона його. Нiби знiчев’я, помнивши пальчиком. А Славко вiдразу ж i пiддався. Тепер черга за ним… Тепер все буде iнакше.

Винаймати житло доречнiше, коли вас бiльше, нiж одна особа. Це стосуеться фiнансовоi складовоi. За мiсяць кiмната на двох коштуе з кожного по двадцять п’ять грошових одиниць. А коли ви рiднi брати, та ще й однояйцевi близнюки, то iншого варiанту взагалi не iснуе. Тим бiльш, якщо розрахунок проводиться наперед i всього лишень раз на три наступнi мiсяцi.

На столi, поряд з попiльничкою красувалося двi чималi акуратнi купки, вже мабуть полiченого, дрiб’язку. Мiдяки окремо вiд срiбляникiв.

Мiдякiв було значно бiльше. Час вiд часу поправляла пасма фарбованого чорнющого волосся i тремтячими пальми стукала над попiльничкою, заповненою досить таки добротними недопалками, по не пiдкуренiй папiросцi.

– Покайтеся, рудоголовi. Приперли дрiб’язку аби познущатися над добросердною жiнкою. Не соромно вам? Чи думали обдурити мене? Га?

Брати, в черговий раз, спробували озвучити свою версiю. Говорили разом, мов одним голосом i могло скластися хибне враження, що говорить одна людина

– Якiвно, ми ненавмисне, – виправдався Вадик.

– Цить, Костику. Не збивайте.

Нi з того нi з сього у власницi вивернутого халату почалася гикавка. Вона жбурнула монети на стiл, набрала повнi груди повiтря i затамувала подих, вiд чого троянди розправили пелюстки i стали неймовiрно реалiстичними, навiть бiльше справжнiми живими. Тiльки колiр завадив вiдчути повноту вражень вiд гiперреалiзму.

– Яка краса, – не втримався Костик.