Еге ж…

На зап’ястя накинув розеднанi декоративнi платиновi кайданки з написом: «Бранець капiталу». До лiвоi причепив мобiльний телефон. Парфумами вiн не користувався. Задоволений, клацнув пальцями. Вихiднi вдалися на славу. Потiм викликав свого водiя.

За десять хвилин вiн вже сидiв на задньому сидiннi жовтого Lexus з букетом синiх троянд. В авто вiн закурив кубинську сигару. Вiн iхав на роботу. За цей час встиг два рази струсити попiл з сигари, просто собi пiд ноги, скуривши одну десяту вiд неi, а це приблизно дорiвнювало двом тисячам евро.

Недокурену сигару за звичай вiддавав потiм охоронцю на входi в офiс. Дав про себе знати мобiльний, заторохкотiвши звуком розсипаного гороху. Вiн неквапом вiв розмову:

– Привiт. Ти вже на роботi? Де був? Мала, розважався. Нi, вже не п’яний. Нормально все. Був на нашiй першiй квартирi. Пам’ятаеш? Якi тьолочки? Квiти тобi подарую, твоi улюбленi – синi троянди. Все, як ти любиш. Так, заробив тяжкою працею. Та вони менi зараз тiльки цукром i пахнуть.

Мною? Сама нюхатимеш, розкажеш. Потiм поясню. Кайф, повна викладка. Куди тим тренажерам. Вистачило якраз на три троянди. Лiто, а бач цiни на цi троянди завжди зимнi. Не п’ять. Дорогенька у нас темпи з тобою iншi. П’ятирiчку за три роки – це норма. Можеш поки що покерувати там за мене. Що? Вже пiдписала якийсь контракт? Добре розважся, як знаеш. Мое дiтище росте? Мрiя дитинства. Комплекс. Не росте? Любася, не жартуй. Я щойно дивися на нього. Росте, росте… Поцiлую, як приiду. Вже приiхав. Зараз побачимось. Пока…

Вродя

Капсула набула горизонтального положення i стала прозорою та звукопроникною. Минуло рiвно-рiвнiсiнько вiсiм хвилин вiд моменту затримання. Вродор Копицяя почув приемний жiночий голос вiд якого вiдразу запаморочилося в головi.

– Вiтаю! Я суддя, Надя Безнадiйнаа. Шануймося.

Над ним, дiловито розставивши ноги й закинувши руки за голову, стояла суддя. Про це свiдчила зелена фарба, якою було повнiстю вкрите ii струнке тiло й довге, зiбране на макiвцi в хвiст, волосся.

«Гарна! Отже покарання буде не надто суворим», – Копицяя полегшено зiтхнув. Вiн випростав тiло й приготувався до проголошення вироку.

Вiн представ перед нею в природному блiдо-рожевому кольорi. Як i всi порушники закону вiн був позбавлений привiлею фарбувати шкiру згiдно статусу. Суддя аж занадто уважно оглянула свого пiдсудного, неприховано милуючись його вродою. Вiдразу було помiтно, що вiн iй сподобався.