Еге ж…

Переглянув усi можливi варiанти змiн ii циклу життя у випадку його втручання. Абсолютна посереднiсть з огляду на претензii перемiщення на Фаетон в якостi постiйного колонiста чи хоча б гостi з тимчасовою втратою пам’ятi.

Оттодi все i почалося. Вiрнiше закiнчилося не встигнувши дiйти до точки кипiння, з огляду на тi два побачення, якi перевернули, стабiльний до нинi уклад його безтермiнового iснування на станцii Фаетон.

Вона ходила по площi, нашiптуючи одну й ту ж фразу. Мабуть не могла знайти достойноi рими.

Вiн стояв оддалiк i любувався нею. Нарештi наважився… Проходячи мимо прошепотiв iй на вушко:

– Кохання.

Вона вiдповiла:

– Тут воно не римуеться…

– Римуеться. Я знаю. Мене звати Вродор. Можна просто Вродя. Ти божественна…

– Я звичайна i звати мене Секлетка. Ти красивий… Вродя. Незвичайне iм’я. Ти, що iнопланетянин? – Їi посмiшка остаточно його обеззброiла.

Вродор скористався службовим становищем, аби знову побачити Секлетку. На другому побаченнi вони продовжили складати вiрша i… цiлувалися до сходу сонця.

* * *

Термiн покарання добiгав кiнця. Залишалися лiченi хвилини. Вiн так собi мiркував: «Якщо все буде, так, як я спланував, то вона мае прийти за лiченi хвилини. Тодi… Головне зачепитися за фiзiологiчний цикл. Тодi отримаю шанс, хоч i примарний, повернутися на Фаетон, але вже не одному, а з Секлеткою. До сих пiр не вiрю, що все це зi мною. Вiдбуваю покарання в кам’янiй шкiрi. Я свiдомо йшов на порушення закону, керуючись давно забутими мотивами.

Нарештi, ось i вона…»

* * *

Домовилися зустрiтися на Зеленiй вулицi. За словами Вродi, там нещодавно вiдкрили цiкаву кав’ярню «Фаетон» з напрочуд гарним левом на фасадi. Для закоханих парочок там за спецiальним рецептом безкоштовно готують одну порцiю кави, яку подають у однiй, великiй фiлiжанцi.

Спекотний лiтнiй день. Невблаганне сонце нмагаеться випалити на поверхнi землi свiй автограф. Повiтря потроху перетворювалося на вакуум. Порятунок прийшов вчасно.

Мов за чиеюсь командою, посеред ясного неба, зненацька виникли з десяток пухнастих хмар, що нагадували казкових велетнiв, якi вiдразу заходилися кидати пригоршнями воду на спрагле, розпечене мiсто.

На превеликий жаль «Фаетон» зачинена на перерву.

Невеличкий балкончик пiд яким вона вчасно знайшла порятунок ледве мiг прикрити ii вiд зливи. Але цього було достатньо аби залишатися сухою. Хоча Секлетцi довелося вмоститися на лева в чудернацькiй позi.