Сім днів і вузол смерті

Про це Оресту пiд час випадковоi зустрiчi у вiдрядженнi розповiв iнший колишнiй однокашник-черкащанин, який на час зникнення люльки, саме iхав додому за сiмейними обставинами i отримав завдання передати дiдусевi мало не втрачену назавжди релiквiю.

Отямившись вiд спогадiв, Орест упiймав себе на думцi, що досi не повiдомив керiвництво фiрми про свою сьогоднiшню вiдсутнiсть. За рiк роботи вiн зумiв привчити шефа не ставити зайвих запитань – обов’язки своi виконував сумлiнно, у разi необхiдностi не шкодував особистого часу, тому влаштовувати зайвi вихiднi йому нiхто не забороняв.

Проте сьогоднi шеф все ж попрохав Ореста забiгти хоч на пiв-годинки, бо уночi приповз якийсь дуже важливий факс вiд нiмецьких партнерiв. Подумки вилаявшись, що плани його раптово порушилися, Орест пообiцяв бути в офiсi о десятiй. «Ще й Вiнько чортiв досi мовчить», – вiн нервово накрутив його номер, але слухавку нiхто не пiдняв. Махнувши рукою на телефон, одягся i вибiг на вулицю.

А в цей час Вiнько з Мегабайтом уже сидiли у майже порожньому дешевому пивному барi.

– Вiньку, заприсягаюся, нiякого жарту в тому нема, – Олег лiниво смакував пиво. – Ця програма така ж реальна, як i будь-який примiтивний «Бухгалтер». Похибки, звичайно, можливi, але ж я вам пояснював, за яких умов. І хто просив Орка своi данi давати? Вiн що не бачив, що я сам вже давно заплив у повну вiртуальнiсть?

– А вiн набагато кращим був? – Вiнько загасив недопалок. – Коротше, Олежку, жвинди йому, що на душу ляже, але при зустрiчi ти мусиш переконати Ореста, що вчора з нас поприколювався.

Вiн цiлком серйозно перейнявся цим, розумiеш? Це ж можна з глузду з’iхати!

– Я зараз пiду до себе i ще раз перегляну програму. Може я й насправдi щось прогавронив. Це був би найкращий варiант. Хоча навряд, я все чудово пам’ятаю. Вiньку, я вже, здаеться, знаю, що робитиму далi. Я штучно перероблю прогноз i скажу Орковi, що сп’яну переплутав цифри дати його народження. І в його ж присутностi виведу документ, згiдно iз яким йому ще жити i жити.

Думаю, у його ж iнтересах менi повiрити. Принаймнi, заспокоiться, дурнi думки повiдганяе нафiг.

– А що ж буде насправдi, Мегабайте? Не можу повiрити, що людина здатна пiзнати речi, якi за усiма канонами мав би знати лише Господь. Здаеться, ти вчинив якийсь надзвичайний i непростимий грiх…

– Ну, грiх вчинив не так я, як електронiка. Та й, мiж нами кажучи, iдея ця також не моя, а одного поважного пана, який у астрологii почуваеться мов риба у водi.