Ворог, або Гнів Божий

Якщо ж детальнiше про останнi, скажу, що таких було обмаль.

Тим часом, вiдпивши пива й кинувши до рота жменьку солоного арахiсу, Микола Федорович Гопко продовжував свою розповiдь.

– Вам колись доводилось ламати кiнцiвку? Хоча б якусь, не важливо, руку чи то ногу?

– Нi, Бог милував, – спокiйно збрехав я.

Його нижня губа смикнулась i менi здалося, що то була заздрiсть. Гопко бiльш не чим не видав цього негiдного почуття, а сказав:

– Тодi ви не можете уявити, що таке, коли в тебе на шаленiй швидкостi несеться вiдламок, який просто виривае бiльшу частину ноги, вибивае ii з твого тiла, наче кеглю при грi в боулiнг.

І в ту саму мить, коли це вiдбуваеться, сотнями ядерних спалахiв перед тобою вибухае всесвiт.

Вiг замовк i закурив. Я випив чарку i теж закурив. Тиша була необхiдна нам обом, бо кожен хотiв думати про те, що один пережив, а iнший неодноразово бачив. Нашi душi вимагали сатисфакцii, адже занадто багато вони втратили на вiйнi.

– Обстрiл вели зi схiдноi частини села, яку вони контролювали.

Потiм я багато разiв думав, як це могло трапитися, що цiлих три доби ми не знали про захоплення тiеi частини. Виходить, що штаб надавав нам неперевiренi данi. Пiзнiше, вже пiсля того гучного процесу над генералами, я зрозумiв, що нас просто зрадили. В тi днi, як ви пам’ятаете, у Москви досить гостро стояло питання з живою силою.

«І Кремль прийняв рiшення змiнити тактику на знищення якомога бiльше украiнських вiйськовикiв, аби хоча б приблизно вiдновити паритет», – згадав i я собi нашу спiльну вiйну.

– Ми потрапили пiд артобстрiл одними з перших. Наступного дня бойовики пiдсилили атаку. Вони намагалися накрити ракетами великий квадрат, орiентуючись виключно на нас, а вже потiм на технiку, будiвлi та житловi квартали. Був наказ, аби пiсля атаки залишилася чорна, випалена земля, i треба визнати, що терористи вiдчайдушно кинулись на виконання того бездушного наказу.

Я знову налив нам по чарцi.

Трагедiя, в якiй Гопко втратив ногу, не була для мене новиною або ж якоюсь таемницею.

Вже на вечiр того ж дня ми чiтко розумiли, що ворог не мае жодного намiру виконувати умови перемир’я. Вони били своiми «Градами» i танками по усiх домовленостях, по украiнцях, аби знищити наш народ, який не бажав жити пiд iхнiм ярмом.

Там, пiд Широкином, було всi – i батальйони, i новобранцi, i кадровi вiйськовики, i волонтери. Не було там тiльки правди та розумiння того, що вiдбуваеться насправдi.