Ворог, або Гнів Божий

Вiн просто стиснув зуби, а з його правого, понiвеченого катарактою ока, тонким струмком болю та образи котилася солона, гiрка чоловiча сльоза. Я не мав бажання встановлювати класову справедливiсть, але поборотися за справедливiсть людську було, апрiорi, моею прерогативою. Тим паче, що я вже давно не грав на тому полi.

Розштовхуючи поборникiв безкоштовного дiйства, я наблизився до патрульних. Їх було трое. Один з них повернувся до мене i витрiщився якимись аж занадто випуклими оченятами.

Його лiва щока грала нервовим тиком, i я не мiг зрозумiти, чи то було вроджене сiпання, чи вже набуте за життя.

– Чого вам, громадянине? – жбурнув вiн своiми непривiтними словами, наче жменею насiння.

– Не чого, а кого, – так само з гонором i вiдразою вiдповiв йому я.

– Ви крик свiй в сраку собi засуньте! Чи, може, хочете йому компанiю скласти? – iнший полiцiянт, що стояв поруч з ветераном, почав наближатися до мене.

– Звiсно ж, що буду йому компанiею, – вiдповiв я.

– Але, пробачте хлопцi, вас ми з собою не вiзьмемо.

Шакалина, ница посмiшка вкрила вуста патрульних. В iхнiх очах майорiло величезне бажання зiграти зi мною в якусь з iхнiх улюблених iгор, результатом яких могли стати побоi, знущання та психiчний розлад.

Того дня я мав намiр зiпсувати iм настрiй i зробив це з особливим задоволенням.

Я був садистом у вiдносинах з мiлiцiянтами, а пiзнiше полiцiянтами, напевно, ще з далеких рокiв, що так весело котилися з життевого пагорбу за часiв дiда Кучми.

Згадка про тi тепер вже навiки втраченi митi завжди грiе мое холодне нутро щастям i спокоем, який нiколи й нiзащо не повернути моему кволому мозку.

– Геть звiдси! – гаркнув патрульний.

Котяча посмiшка, рух вперед, i ось я вже тикну мое посвiдчення йому в обличчя. Далi приходять тi декiлька десяткiв секунд, без яких я давно не являю свого спiлкування з правоохоронними органами. Я вiдслiдковую момент змiни фiзiономii патрульного, його подив, розумiння можливостi й серйозностi наслiдкiв, миттеве небажання покоритися долi та волi старшого за званням, який, до того ж, представляе не якусь там полiцiю, а саме Вiдомство.

Звичайно, що не завжди на моему шляху траплялися люди з розумом в головi. Помiчало мое око й iнакших, крикливих, войовничих, хитрих та жорстоких. Деякi намагалися мене навiть бити, за що були покаранi як фiзично, так i морально.