Війни художників

Говорили, що його заарештували як японського шпигуна. Японськими шпигунками виявилися i двi колишнi дружини Блюхера – обидвi Галини. Їх теж розстрiляли. Обох Берзiн добре знав. Японською шпигункою виявилася й остання, третя, дружина Блюхера – Глафiра. Їй пощастило бiльше. Вона залишилась живою, лише отримала десять рокiв таборiв.

Що робити з нагородною зброею вiд японського шпигуна Блюхера? Вiн привiз пiстолет на дачу, аби десь заховати. Закопати? А якщо запитають, де вiн подiв нагородний пiстолет? Закопав? Навiщо? Боявся обшуку? Чому боявся – щось маеш за собою? Якби не мав нiчого, то не ховав би пiстолет.

Говори: коли тебе завербували?! Замкнуте коло.

Головне – не гарячкувати! Мае ж бути якийсь вихiд! Треба доповiсти кадровику в наркоматi. Сказати, що не вважаю за можливе зберiгати подарунок ворога народу. І здати пiд розписку. Так буде найкраще.

У московськiй квартирi Берзiних тим часом ще горiло свiтло. 55-рiчна дружина Берзiна Нiна перебирала одну за одною книги. Так наказав чоловiк.

Вона шукала якихось листiвок, записок, дарчих написiв вiд Блюхера або ще когось, кого вже взяли. У них була величезна бiблiотека. Михайло сказав, що роботу обов’язково треба закiнчити до ранку i що сам вiн повернеться не скоро. На стiнi пробив годинник з маятником i гирями. Вже четверта ранку, де ж вiн?

Коли у дверi затарабанили так, що ледь не зiрвали iх з петель, у неi, здавалося, зупинилося дихання i закололо в серцi.

– Де Берзiн? – гаркнув голос за дверима.

– А хто це? – ii губи ледь ворушилися.

– НКВС! Помiчник наркома Саркiсов! Вiдчиняй!

Нiна Берзiна простягнула руку до защiпки. Рука тремтiла i не слухалася ii. Ось воно! Їi чоловiка не обдурило передчуття! За ним прийшли!

Вона робила над собою зусилля за зусиллям, щоб пiдняти руку до защiпки. Та кожен рух супроводжувався уколом у серце. Рука робилася все важчою, переставала слухатися.

Їi чоловiк пiдозрював, що за ним можуть прийти. Зараз вiн, нiчого не знаючи, повернеться, а його будуть чекати люди з НКВС.

Його заберуть, i вiн зникне назавжди, як зникали iншi дипломати! Перед очима закружляли темнi кола. Вона схопилася за серце, що, стискаючись вiд болю, калатало мов навiжене, кров загупала у скронях. Нiна Берзiна впала i не бачила, як люди у синiх кашкетах зазирали у вiкна ii квартири, що була на першому поверсi й, уздрiвши стоси книг, папери, що догорали в пiчцi, i людину, яка лежала бiля дверей, почали вибивати дверi.