Війни художників

30 хв

Москва

Не думав багатiй Сава Морозов, коли замовляв архiтекторовi Шехтелю розкiшний особняк на Спиридонiвцi для своеi дружини, що колись його друзi бiльшовики вiдберуть особняк у господаря й улаштують тут Будинок прийомiв Наркомату iноземних справ. Але саме так i сталося! Жителi навколишнiх будинкiв влучно прозвали споруду «будинком раутiв». Улюблена розвага мiсцевих хлопчакiв – роздивлятися розкiшнi автомобiлi – «рено», «мерседеси», «ролс-ройси», що очiкували на виклик: «Автомобiль пана посла Великоi Британii чи пана посла Францii».

У березнi 1940 року тут давали урочистий прийом на честь великоi делегацii нiмецьких художникiв i Виставки нiмецького образотворчого мистецтва в СРСР. Зал прийомiв прикрашали величезнi червонi полотнища. Одне iз чорною свастикою на бiлому круглому полi, iнше – iз серпом i молотом.

На вулицi ще свiтило сонце, а тут уже горiли величезнi люстри.

Делегати, художники, чиновники Наркомату iноземних справ пiднiмалися сходами iз надзвичайно красивим кованим поруччям.

Виблискували лисини i напомадженi шевелюри.

Важко було вiдiрвати очi вiд розкiшних вiтражiв, рiзьблень i малюнкiв на стiнах. Дисонував з обстановкою лише великий транспарант на входi з написом: «Сталiн – це Ленiн сьогоднi. Анрi Барбюс». Барбюс в останнi роки свого життя був найактивнiшим критиком буржуазноi цивiлiзацii i схилявся перед Сталiним i СРСР.

У Зеленiй вiтальнi, розташованiй праворуч вiд вестибюля, художник Микола Гущенко – у вiдмiнно зшитому на замовлення синьому бостоновому костюмi, бiлоснiжнiй сорочцi й темнiй, у косу смужку краватцi, стояв з келихом вина бiля величезного вiкна.

Поряд з ним стояли референт iз культурних зв’язкiв Імперського мiнiстерства iноземних справ Нiмеччини, доктор фон Клейст i його заступник доктор Шютте, якi вiд вiдомства Рiббентропа курували вiзит делегацii нiмецьких художникiв в СРСР.

Клейст – високий огрядний брюнет у свiтлосiрому, в контрастну чорну смужку костюмi, вiд якого трохи рябiло в очах, з не дуже гармонiйними, але й не потворними рисами обличчя.

Нiс прямий, густе волосся зачесане на продiл. Запах хорошого одеколону. Постiйна бiлозуба посмiшка на обличчi. Доктор Шютте – маленький блондин з помiтною лисиною, що виблискувала у свiтлi розкiшних люстр, теж у сiрому, але однотонному костюмi. Поряд iз солiдним Клейстом вiн виглядав нещасним, ображеним лiлiпутом. Словом, хрестоматiйний приклад пари начальника з пiдлеглим, в яких субординацiя помiтна уже за зовнiшнiстю.