Вона має таємницю

Хвилi так красиво виблискували, що я раптом вирiшила: не можна здаватися! Я ще раз закинула свою мотузку, i вона зачепила круг. Потягнула – i ось моя здобич уже в руках! Я радо притулила його до себе i раптом побачила тата, що стояв поруч з риболовецьким ножем. Вiн повторив свою фразу:

– Так ти нiколи не навчишся плавати!

Пiдiйшов i проткнув мiй круг ножем i жбурнув його геть.

– Вирiвняй плечi!

– Я ще не зовсiм добре плаваю… Як у вiдкритому морi без круга…

– Довiрся морю, вiдчуй його, – промовив батько.

 – Я ось уже кiлька рокiв вчу тебе плавати i бачу, на що ти здатна. Поки не повiриш у своi сили – так i будеш триматись за круг замiсть того, щоб вiльно плити. Смiливiше!

– Але ж там дуже глибоко.

– Яка рiзниця? Адже вся сила – в тобi! Просто повiр – i допливеш.

Я подивилася на мого дужого тата i повiрила йому. Вирiшила, я зможу i без круга.

Ми вирушили в плавання на катерi. Про погоду щось казали по радiо, але тайською мовою, яку нi я, нi батьки не розумiли. Отож ми довiрилися небу.

Воно було ясне. Ми рiшуче помчали у вiдкрите море. Я торкалася хвиль руками.

Ставало все спекотнiше. Мама ще раз намазала мене кремом i дала капелюшка. Мотор перестав ревти, i ми повiльно зупинилися посеред моря. Мама вже була в костюмi для пiрнання, тато закрiплював на ii спинi балони з повiтрям.

– Плавай недалеко вiд човна, – сказала мама. – Тiльки обережно.

– І ви теж.

Тато надягнув свiй костюм, пiдштовхнув маму, а потiм зiстрибнув сам. Вони занурилися пiд воду. Там, де щойно море вирувало вiд бульбашок, вже була морська гладiнь, i лише слабкi хвилi розходилися по водi.

Я нерiшуче торкнулася води кiнчиками пальцiв ноги. Нi, лiпше було залишатись на катерi.

Мiй тато обожнював плавати, а мама була водним знаком за Зодiаком. Вони познайомилися у водi – побачили одне одного на глибинi десяти метрiв – у масках, в тiсних костюмах i з аквалангами, незграбнi й смiшнi. Але за легендою – закохалися одне в одного вiдразу, бо мiж ними виник якийсь зв’язок. Тiльки згодом, пiднявшись на поверхню, вони розгледiли одне одного краще, кожен про себе знаючи напевно, що зустрiли того самого.

А потiм з’явилася я. Вони з дитинства намагалися привчити мене до води. Щодня занурювали мене новонароджену у ванну, а я вже тодi вередувала i в холоднiй, i в гарячiй водi. Вимагала витягнути мене та покласти на сухе лiжко. Але вони не розумiли мене, тому щодня продовжували купати.

Коли я трохи пiдросла, мама часто розповiдала менi казки про море та океан.