Вона має таємницю

А потiм страх заполонив мое серце, я швидко полiзла назад на катер, сiла, заспокоiлась, я у безпецi. Але батьки не повертались. Серце знову билось все тривожнiше. А раптом на них напала акула? Або вони зачепилися там за камiння? А може повiтря в балонах скiнчилося?

«Будь ласка, повернiться!.. – благала я. – Я зараз занурюся у воду, а ви тимчасом повернетеся, гаразд?»

І я втрете залiзла у воду, прихопивши з собою маску i трубку. Цього разу вiдпустила руку вiд дробини i вiддалась морю. Махала ногами посеред хвиль.

Опустила обличчя в масцi пiд воду, намагаючись розгледiти щось на днi. Вода була прозора, i все було добре видно. Але iх я так i не могла вгледiти. Я вилiзла i побiгла за рушником, довго не могла знайти його. Хмари на небi стали сiрими. Коли вибiгла назад, тато вже стояв на палубi.

– Тату! Чом ви так довго? Де мама?

– Вона знайшла на днi скриню зi скарбами!

– Правда?

– Та нi. Просто побачила якусь рибу, ми такоi ранiше не бачили. А там далi —дуже красивий пiдводний риф.

Невимовна краса, важко вiдiрватися. Пiрнеш iз нами?

– Але ж сонце вже зайшло. Краще пливти до берега.

– Ну чому моя доня така боягузка? Ти просто боiшся пiрнати, хiба нi?

– Боюся.

– Якщо не побореш свiй страх – не зможеш знайти скарби. Адже вони – на глибинi!

– Там усього лише слизькi риби. Я роздивлюся iх у акварiумi в мiстi.

– Уяви, як це – бути першим, хто знайде дивовижну рибу на глибинi, в ii природнiй середi!

Нарештi я почула плескiт води – то мама випiрнула i почала вилазити на катер.

Витягнувши трубку з рота, сказала:

– Пропоную попоiсти. – Вона зняла костюм i стала розтирати шкiру, що взялася мурашками вiд холоду. А тодi додала: – А потiм пiрнемо ще раз, а тодi пришвартуемося на островi, отам далi, по курсу…

Хвилi почали все сильнiше гойдати катер, але це не хвилювало нi тата, нi маму. Вони захоплено говорили про пiдводнi рифи i про риб.

Такими я iх i запам’ятала – пiднесеними. Мама готувала обiд, нарiзала огiрки та помiдори, а я похапцем хапала щось i запихала до рота.

Це була така гра – непомiтно поцупити щось iз дошки, адже так воно смачнiше. Мама удавано сварила мене, але робила це лагiдно, як i все, чого торкалася – руками, поглядом, словом.

Тато порпався з балонами. А я вже хотiла на берег, бо менi було нудно. Ми пiдобiдали. З неба почав сiятись дощ. Замiсть того, щоб вiдпочити пiсля обiду, батьки вирiшили дослiдити глибини ще раз. Одягли пiдводнi костюми, стрибнули у воду.