Майже по-людськи

Майже по-людськи

Тарас Титорчук

Чи готовi Ви вирушити у подорож? Хочете пройти довгими, похмурими, звивистими стежками потойбiчностi без надii на повернення додому? А може, бажаете залишитися в рiднiй хатi, де пiд вiкнами ходить чудовисько? Чи лiпше волiете прогулятись природою, милуючись мальовничими краевидами села-привида? На який би Вас шлях не закинули цi сторiнки, тут на кожному кроцi чигае монстр – хтось знайомий героям з дитинства, може, свiйська тваринка, що вже перестала бути домашнiм улюбленцем.

Тепер звiр здичавiв i, аби будь-що дiстати Вас пазурами, поводить себе майже по-людськи. Чи збережуть героi людянiсть пiд тиском нелюдського жаху? Чи стане духу Вам пройти разом з ними весь шлях? Чи залишитесь Ви людиною?

Тарас Титорчук

Майже по-людськи

Коцька

З-за подвiйного скла на них дивилась величезна морда Хвостика. Кiт вiдкрив рота аби вкотре питально та сердито нявкнути, нiби запитуючи, чому його не впускають в хату, показались кiлькасантиметровi хижi iкла, в очах горiв злiсний вогонь, вiн пiдняв лапу аби покласти ii подушечку на прозору поверхню i знову подряпати скло.

Тодi Вiка не витримала, встала з лiжка i рiзко смикнула штору, щоб закрити коцьку вiд загального огляду.

– Ну? Надивилися? Скiльки ще вам треба раз на нього глянуть, аби пересвiдчитись, шо вiн вже… не той?

– Я просто нiколи не бачив такого гiгантського кота, – зi звеселеним та збентеженим блиском в очах вражено повiдомив Орест. Вони всi були враженi.

– Так, велика киця. Я таких нiколи не бачила, навiть в кiнооо! – докинула його молодша сестричка.

– То що ви з ним збираетесь робити? – вже вкотре перепитав вiн.

– Я не знаю, прийде мама, тодi будемо рiшать. Да, Дiма?

Дiма, мовчки дивлячись у пiдлогу, кивнув.

– То коли ви кажете його таким виявили? – вдруге поцiкавився Орест. – І де ж вашi батьки?

Вiка зiтхнула i, цього разу бiльш терпляче й деталiзовано, почала описувати вчорашнiй вечiр. Та бiльшiсть ii розповiдi виявилася брехнею.

Вона не сказала, що мати пiшла розбиратись в «Укртелеком», тому що виявила квитанцiю про заборгованiсть. Не розповiла, як мама повернулась й побачила в поштi повiдомлення про те, що iм вiдключають свiтло. Вiка не описувала як мати залетiла в хату i почала сваритися з батьком, який був напiдпитку.

Натомiсть сестра розповiла, як батько, хильнувши пива, вирiшив, що зараз саме час обрiзати кiлька зайвих гiлок на яблунях та грушах.