Полонез для мера

І невiдомо, скiльки поступок ще зробить на користь свого вже зруйнованого сiмейства. Не викликало сумнiву лише одне: Томка Боброва справдi була жiнкою його долi. Femme de son destin.

Вуiч озирнулася на плавнi – скрiзь панувала тиша, тiльки деiнде крякне качур i зашурхотить опале листя пiд ногами. Скельця тонкого льоду в мiсцях, де залишили слiди дикi качки, далекий димок iз заводських труб, мiнливе майже весняне небо… Жiнка зненацька втратила рiвновагу – одна з ii кросiвок застряла в якiйсь пастцi. Асину ногу затиснуло в ловильних путах, розрахованих на дрiбну дичину.

Генерал пiдхопив жiнку, коли вона спiткнулася. Знову став у пригодi його чудернацький нiж.

– Обережно! Тут ще за часiв князя Святослава траплялися нещастя! – вигукнув Олександр i допомiг приятельцi звестися на ноги. – Негiдники! Тут же заповiдна зона!

Тутешня розкiшна природа дошкуляла браконьерам i завидющим комерсантам своею незайманiстю. Їй мстилися тi, хто не спромiгся загарбати цi рiдкiснi принади. На iхнi витiвки витрачав практично весь свiй час директор тутешнього заповiдника.

Поза очi його називали комендантом острова, хоча звався i без того красномовно – Зорею. І дiяльнiсть його вiдповiдала прiзвищу. Чорним археологам тут виписали вовчий квиток. Натомiсть пiд вiдкритим небом з’явилася сiчова застава, через що обкрадати острiв стало якось навiть соромно. Однак прокуратура витлумачила цю iнiцiативу як перевищення службових повноважень. «Коменданта острова» завалили судовими позовами.

– Треба виручати Зорю, – сказала Ася.

 – Я виступлю на сесii мiськоi ради. Пiдтримаеш?

Олександр був ii колегою-депутом мiськради i очолював комiсiю з правоохоронноi роботи.

– Звiсно, пiдтримаю. Але навряд чи це допоможе. – Верес зiтхнув. – Якби ти знала, скiльки бруду, злого умислу навколо кожного з нас, навколо нашого мiста. Щоб навести в цiй краiнi порядок, потрiбен свiй Пiночет.

– Тобi iмпонують його методи переконання? Це ж кривавий диктатор!

– Не перебивай, послухай.

Ти недооцiнюеш Пiночета. Вiн дав багатiям десять днiв на переведення iх капiталу до краiни i дозволив потiм працювати вiдповiдно до всезагальних, обов’язкових правил…

– … а хто не переказав кошти – того розстрiляли.

– Саме так, – жорстко вiдказав Олександр.

Ася гмикнула i подумала, що генерал не насмiлиться подiлитися подiбними мiркуваннями з трибуни мiськоi ради. Тим паче посягнути на всевладнiсть мера, хоч як критично не ставився до нього насправдi.