Любов іншого виміру

Спочатку йому здалося, що в кафе вiн один, та над сусiднiм столиком велетенськими чорними мухами метушилися блискучi штучнi нiгтi, гасали двi запаленi цигарки та пiдстрибували двi фiлiжанки, зависали у повiтрi i перекидалися, не проливаючи кави.

У вуха Сатани гайнув зловтiшний смiх та брутальне лихослiв’я плiткарок, що живилися драматичними почуттями iнших людей. Вiн примружив очi i побачив двох зухвалих повiй. Нещаснi поховали своi сiрi, майже безбарвнi обличчя за модними чорно-синьо-фiолетовими макiяжами i нагадували померлих вiд побиття.

Мимоволi погляд Диявола наскрiзь пронизав обидвi жiночi плотi i сiпнув за щось живе iх хтивi душi, що слизькими пiдлими гадинками причаiлися пiд продажними серцями. Тiла дiвок раптом вигнуло у визивнi пози, а iх оголенi душi кинулися до своiх вiкон-очей i вчинили перед Сатаною таке безсоромне стриптиз-шоу, що той скорчив пропащим бридливу пику i в огидi вiдвернувся.

Не дивно, що вiн iх не помiтив: бувають же i такi жiнки – iх краще не бачити!

Не те що вона, Володарка його Диявольського серця… Голову i плечi Сатани овiяло нiжним серпанком замрiяностi, а з надр його чаклунських очей виринули зiрочки захвату – ii неможливо не побачити, в сяйвi ii аури виграють неземнi кольори Вселенського життя, iнколи навiть заслiплюють спалахами Чистоти…

Несподiвано владно скоривши Диявольську бурхливу уяву, яскравий Оленчин образ перехопив його подих захопленням.

Перед очима Першого Лицаря Безоднi примарою виникало обличчя Олени, що виглядало надзвичайно живим i принадним. Раз у раз чарiвна усмiшка таемничою квiткою розквiтала на дивовижно гарних вустах дiвчини- примари, сповнюючи ii загадковим сенсом.

Сатана хворобливо зiтхнув… Безперечно, вона належить до елiти людства: вiн не змiг прочитати в ii пiдсвiдомостi колишнi iснування. Дiвчина несе у собi неабияку таемницю, як складно закодовано ii мозок i душу! Якби ж торкнутися ii голови руками…

Люцифер поринув у свiтлi роздуми: коли вiн любив востанне i чи любив?

– «Розумна дiвчинка, вона здогадалась, що той пихатий голуб – я! До чого я дiйшов!» – вiн пересмикнув плечима, криво усмiхнувся, пiдкурив цигарку i вiдхилився на спинку стiльця.

– Дядя, подай ради Христа! – раптом проспiвав кволий дитячий голосок поряд, i за спиною дуже худенького хлопчика, що тихо пiдступив до Сатани, промайнула свiтла тiнь Ісуса.

Малюк поглянув на Люцифера старечими, змученими очима.