Любов іншого виміру

Теж менi, Янгол! Менi час повертатися!

– А ти скажи у трьох словах, головне!

– В Раю ти прослухаеш курс лекцiй, викладачами будуть Ісус Христос i Вищi Янголи Свiтла, потiм складеш iспити…

– Кому? Ісусу Христу?! – захвилювалася Олена, аж кинуло у жар.

– Так, та не бiйся ти так, ти дуже здiбна, все буде чудово! – заспокоiла ii Маргарита. – А мiсiя – спасати Землю. Ну, на це, на жаль, зовсiм немае часу, вибач, люба! Обмiркуй все як слiд, а завтра о першiй ночi я буду чекати тебе на стежинi у садку. Якщо тобi не байдуже до долi Землi, полетимо на Небо.

До побачення!

Маргарита поцiлувала Олену у чоло i розтанула у мороку, проте у вiдчинене вiкно заскочив котик i нахабно заплигнув на лiжко.

– Чув, Василько? Це тобi не подорож у Петрикiвку автобусом! – промовила казково щаслива Олена i поринула у здоровий, мiцний сон.

Глава 9

Олена прокинулась аж о десятiй ранку. Розплющила очi, скривилася i заплющила знову: болiсно яскравий сонячний зайчик грайливо застрибав по ii обличчю.

Вiдчувши затишок на душi, Олена солодко потяглася i пригадала нiчну розмову.

Вiдтепер ii життя набуло надзвичайно важливого сенсу. Радiсть пiдхопила Олену i поставила перед дзеркалом.

– «Хочеться жити, а переконувати себе, що я гарна у мене немае потреби, це заняття для бiдолашних нечепур! А я – левиця, нi, просто – Дияволиця!» – милуючись собою, самовпевнено, гордовито посмiхнулася Олена i раптом злякалася.

– Оце так! Що це ти, дiвко?! Невже ця зухвала думка твоя? Нахабо! – докiрливо виказала вона своему вiдображенню.

 – Права була Маргарита, треба знайти свiй хрест, – забiдкалася i почала шукати хрестик, та його неначе вкрали.

Олена припинила даремнi пошуки, приготувала собi фiлiжанку мiцноi кави, сiла у садку пiд могутнiм горiхом, глибоко задумалась.

– «Не знайшла, бо вiн не мiй. Мабуть, мiй хрест дещо важчий, нiж той, що подарувала менi моя хрещена мати! Я ж одна з дванадцяти… Багато званих, та мало обраних», – розмiрковувала вона, п’ючи каву.

Вночi пройшов дощ.

Олена огледiла садок господарським оком: утамувавши спрагу, рослини бадьорили душу свiжiстю. Понад стежиною розквiтли жовтогарячi ногiтки, духмянi чорнобривцi. Огорнутi серпанком солодкого аромату, пишнi пiвонii пестили зiр розвалькуватою рожевою розкiшшю. Над квiтами заклопотано метушилися бджоли, дрiбнi мошки. Пухнастий джмiль-одинак виглядав поважно: вiн не поспiшав, працював ретельно, уважно.

– Який красень-джентльмен! – замилувалась Олена джмелем.