Любов іншого виміру

У вухах засвистiв вiтер, похолодало, не вистачало повiтря. Раптом Олена рiзко здригнулася, жадiбно вдихнула на повнi груди i вiдчула, що вона iз чогось вилiзла, дуже затiсного, що заважало iй вiльно рухатись i радiти вiд Життя.

– Я вiльна, геть вiльна! – перетворившись на бурхливе джерело щастя, щосили закричала Олена i розкуто розреготалася.

Дзвiнке срiбло Оленчиного смiху сповнило простiр i привернуло увагу Сатани, що душею був поряд з нею, неподалiк… Вiн полетiв на ii смiх, як метелик на свiтло у темрявi.

Раптом дiвчата помiтили штучний супутник, пролетiли зовсiм близько вiд нього.

– Американський, вiйськовий, – невдоволено буркнула Маргарита.

– Так ми у вiдкритому Космосi? Без шоломiв, без скафандрiв, i не загинули?! – аж скрикнула Олена з подиву.

– Промiнь захищае нас.

Олена поглянула вниз i побачила маленьку блакитну планетку, що просвiчувалася скрiзь ii прозору ногу!

«Земля! Яка беззахисна i самотня!» – подумки вразилась Олена, очiкуючи, що ii серце зание вiд туги… Та воно не нило – його не було! Олена поглянула на своi руки – геть прозорi, i скрiзь них сяяли зiрки…

– Маргарито, що це зi мною?! Де мое тiло?! Я що, померла?! – ужахнулась Олена, вкрай збентежившись неймовiрно дивного стану свого iснування.

– Нi, нi, не панiкуй, заспокойся! Ти жива-живiсiнька! Просто ти вийшла зi свого тiла, от i все! – лагiдно запевнила ii подруга.

– Як це, вийшла?! Це що тобi, хатка?! – занервувала Оленчина суть.

– Саме так, тiло це хатка душi, – посмiхнулась Маргарита, – поглянь, подруго, твое тiло летить за нами як багаж. Так краще i для нього, i для твоеi душi. Не переживай, все буде добре!

Олена знову поглянула вниз: далеко-далеко пiд ними, повiльно, всерединi променя просувалася маленька синя крапка. «Мое тiльце у костюмчику, яке крихiтне, беззахисне!» – здогадалась Оленчина душа.

– Маргарито, давай зупинимось, воно ж нас не наздожене!

– Наздожене, ми зачекаемо на нього у кулi.

Та турбота про тiло повнiстю опанувала Оленчину душу, iй здавалося, що воно наближаеться до них занадто повiльно. Вона дуже хвилювалася, якби з ним чого не трапилося.

– Як довго тягнеться час! А якщо воно зiткнеться з тим клятим супутником? Або ще гiрше: iдiоти-вiйськовi розстрiляють мое бiдолашне тiльце! – не вгамовувалась душа Олени.