Любов іншого виміру

За дверима вiтальнi все ближче i ближче лунало: – «Хайль, Герр Люц!»

Нарештi на порозi виникла постать Сатани, вiн був у довгому шовковому халатi чорного кольору. Такий же халат був i на Спасителi.

– Тобi не набридло це бiсове «хайль»? Нащо стiльки вартових на одному поверсi? Яка чисельнiсть твого вiйська янголiв Смертi, Сатано? – запитав Ісус, вивчаючи шахову комбiнацiю.

Пiсля процедур Люцифер виглядав значно краще, пiд впливом морфiю його зеленi очi набули таемничого блиску, вiн майже не вiдчував тавра.

– Сину Божий, це лукаве питання! Ми вороги, тож я маю право не вiдповiдати, але скажу: чисельнiсть мого вiйська дуже значна i кожного свого солдата я знаю в обличчя i пам’ятаю його iм’я! А дозволь поцiкавитися, чи знаеш Ти чисельнiсть свого гарему, чи пам’ятаеш iм’я кожноi пречистоi дiви, Твоеi нареченоi?

– На жаль, нi. Ними займаеться моя матiнка. Менi бракуе часу придiляти iм увагу, як вони на те заслуговують. – Ісус пiдвiв голову i невдоволено запитав: – А до чого тут гарем? Я, що, по-твоему, шах перський?

– Гiрше, значно гiрше! – дошкульно посмiхнувся Сатана.

 – Шах перський хоч одну нiч даруе кожнiй своiй жiнцi, а коханим жiнкам i бiльше! Вiн даруе iм щастя материнства – дiточок! У них е хоч якийсь сенс для iснування… А Ти, Сину Божий, пресвятий! Ти даруеш своiм нареченим небувалу радiсть цiлувати край Твого одягу у днi Християнських свят, та iх так багато, що не кожнiй аж так щастить… Вони записуються у чергу, щоб вiдчути надзвичайну честь спiлкування з Тобою! Хоч би дозволив iм мити Тобi ноги i утирати волоссям, як би це втiшило дiвчаток! – скiнчивши зухвалу промову, Сатана вiдчув, що перегнув палицю i пожалкував.

Ісус уважно вислухав його i пiдвiвся.

– Пiду Я, Сатано! Не така вже й цiкава ця партiя! – розчаровано кинув Вiн.

– Не йди, Ісусе, прошу! Я збожеволiв… – почав вибачатися Сатана, встаючи з крiсла.

– Збожеволiв?! Не згоден, пiдлий Змiю, так не божеволiють! Мета кожного твого божевiлля – вразити Мене в душу, Антихристе! Як ти посмiв порiвнювати Моiх наречених з жiнками з гарему?! Що мiж ними спiльного? Як посмiв давати Менi хтиву пораду?! Правий Батько, що прокляв тебе! – iскорки щирого обурення спалахнули у синiх очах Ісуса.

– Ісусе, хiба я не ворог твiй?! Хiба не Ти закликав прощати ворогам своiм? Прости мене, хтивого негiдника, Ти ж знаеш, якоi я жахливоi вдачi! – Сатана силомiць примусив Ісуса сiсти у крiсло, дбайливо пiдсунув Йому пiд ноги вiзерунчатий стiльчик.