Орлі, син Орлика

Але тепер – не вийде!

Проклинаю вас. Щоб ви не дiждали, хай усiм вам на тому грець!

Писано справжнiм козаком i чесним християнином Семеном Пiвторакому шведському стольному мiстi Стокгольмi, у падолистi[7 - Листопадi.]1717 року вiд Рiздва Христового.

Григорiй знов i знов перечитував ганебне послання, по декiлька разiв поспiль вдивлявся у кожне образливе слово… хтозна навiщо!

Можливо, його надзвичайно вразила та обставина, що, шукаючи у схованцi вiсточку вiд коханоi нареченоi, натомiсть знайшов там… оце?!

І головне – за що?!

Як пояснити несамовитий напад лютi, пiд впливом якого тiльки й можна написати щось подiбне?! Хiба що у старого в головi запаморочилося вiд тутешнього нудного, безпросвiтно-сiрого життя, не iнакше…

То як тепер вчинити?! Може, викликати на смертельний двобiй i, перш нiж перерiзати його горлянку, змусити вибачитися за кожне брехливе слово?! Аякже, шукай тепер вiтру в полi!.

.

Можливо, спробувати наздогнати його не заради помсти, а лише щоб повернути наречену свою Софiйку?! Може, дiзнавшись про дохiдне мiсце на королiвськiй службi, Семен Пiвторак отямиться, вибачиться, вiдпустить дочку до нього… Та якщо дiвчина виказала батьковi потаемну схованку, то, швидше за все, розлюбила свого Грицька… повiрила кожному слову облуди!.

.

То навiщо ж читати й перечитувати… зберiгати у пам'ятi все це…

Це!..

Це!..

Насилу Григорiй отямився. Справдi, не стояти ж на задньому дворi давно спорожнiлого будинку – бо так i замерзнути недовго: грудень все ж таки!

Так, грудень.

Листа ж написано принаймнi мiсяць тому.

Отже, Семена Пiвторака вже нiзащо не наздогнати, Софiйку не повернути…

Лишаеться одне-едине: iхати додому i передати рiздвянi королiвськi даруночки матусi, братам i сестрам. Це – його родина, за вiдсутностi у справах батька вiн тут старший, а вiдтак i найвiдповiдальнiший… Нехай же буде, як е!

Рiшучими кроками Григорiй повернувся до екiпажа, розбудив кучера, який, зiщулившись вiд лютого холоду, дрiмав на передку, наказав нарештi вiдвезти його додому.

По дорозi надiйно сховав листа у шкiряний мiшечок, а його повiсив пiд сорочку на груди поруч з малесеньким дерев'яним хрестиком, розтер обличчя, спробував розтягнути губи у щирiй посмiшцi. Коли зрозумiв, що на щиру посмiшка ну нiяк не скидаеться – почав повторювати розтирання обличчя й розтягування губ, доки не задовольнився результатом.

Вдома юнака зустрiли дуже тепло й напрочуд радiсно.