Орлі, син Орлика

Свiт перевернувся в едину мить, осяявся немовби пишним феерверком з мiрiадiв зiрок! До того, як ми побралися, була у мене одна заповiтна мрiя: будь-що домогтися визволення рiдноi землi, багатостраждальноi Украйни i повернутися додому – туди, туди, у казкову землю, де я народився. Але вiд дня нашого весiлля мрiю також: про iнше: повезти у рiдну землю тебе, зiронько моя ясная, щоб роздiлити радiсть вiд життя у тiй казцi з тобою. Бо одинока, нероздiлена насолода – навiщо вона менi?!

Полетiти б нам в Украйну двома сiрими ластiвками, злiпити би гнiздечко попiд стрiхою, ширяти б над луками зеленими та над садочками вишневими…

А-а-а, так, так! Доки не забув…

Зосереджено наморщивши чоло i закусивши нижню губу, шевалье Орлi написав наступне:

До речi, повiдом, будь ласка, як там перезимували вишневi деревця, висадженi у нашому парку? Ти ж знаеш, вони найдорожчi для мене з-помiж iнших рослин, оскiльки привезенi з самоi Украйни.

Проте хтозна, чому вишневi деревця погано приживаються у тутешньому клiматi, потребують особливого догляду. На жаль, найкраще це виходило у Панька – якщо ти тiльки пам'ятаеш iще старого. В той час як у Жака щось виходить не так та й не так! От i хвилююся, чи все гаразд iз вишневими деревами? Шкода, дуже шкода буде, якщо все ж таки пропадуть вони…

Шевалье Орлi знов зупинився. Негарно якось виходить: то освiдчуеться у коханнi до дружини, а тут раптом про вишневi деревця у садочку згадуе! Ну, гаразд, перепише вiн листа, неодмiнно перепише… Може, це варто навiть до постскриптуму винести… А зараз час закiнчувати – доки ще свiтло.

І вiн приписав:

Вкотре вже повторюю тобi, прекрасна моя Олено: життя мое чiтко розмежувалося на життя до тебе i життя з тобою! Не стомлюся повторювати повсякчасно, що радий був би загалом нiкуди не iхати з палацу нашого Орлi, днi та ночi проводити разом з тобою i дякувати Боговi за щастя, послане дипломату i воiну на старостi лiт.

Але ж не можу! Не маю змоги, сонечко мое яснее, знехтувати святим обов'язком перед Його Величнiстю королем ЛуiXV – а якби бодай навiть раз знехтував, ти б, либонь, i не покохала такого зрадливого боягуза. Я ж хочу бути достойним тебе у всiх вiдношеннях, люба моя Олено!

Тож i довелося провести цю зиму на березi рiчки Майн, у далекому нiмецькому мiстi Франкфуртi.