Орлі, син Орлика

Григорiй не знав, про що сповiщали шляхетних мiнiстрiв листи, також написанi на шовкових клаптях: вiн просто витягнув iх у готелi з-пiд пiдбою мундира i вiднiс адресатам. але зi сказаного пiд час аудiенцiй зрозумiв, що всi трое (i Понятовський, i Потоцький, i де Монтi) придiлили особисто його персонi неабияку увагу. Ще б пак: сподiваючись домогтися новорiчноi аудiенцii у першого мiнiстра, до кардинальського палацу набився цiлий натовп – тим не менш, Флерi бесiдував з Григорiем сам на сам майже цiлу годину!.

Йому все частiше пригадувався вiдстовбурчений угору вказiвний палець i урочистий голос: «Запам'ятайте, юначе: колись-то ви станете видатним дипломатом… Це кажу вам я – Карл Дванадцятий, Божою милiстю король славетноi Швецii». Невже ж його тодiшнiй благодiйник не помилився?..

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/timur-litovchenko/orl-sin-orlika/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

notes

Примечания

1

Єлизавета Петрiвна справдi дуже потерпала вiд жорстоких нападiв головного болю, спричинених, за деякими вiдомостями, уродженим сифiлiсом, успадкованим вiд ii батька – Петра І.

2

1 серпня 1759 року пiд Кунерсдорфом прусська армiя (близько половини вiд загальноi чисельностi вiйська короля Фрiдрiха Великого) була вщент розгромлена росiянами та австрiйцями, сам Фрiдрiх ледве уникнув полону (див. Хронологiчну таблицю).

3

У паризькому будиночку «Оленячий парк» маркiза де Помпадур влаштовувала королю Луi XV таемнi побачення iз вродливими юними панянками, яких особисто добирала сама, щоби монарх втамовував з ними свою хiть.

4

Це сталося за 2 роки до описуваних подiй – у 1715 роцi (див. Хронологiчну таблицю).

5

Латиною: «Прийшов, побачив, перемiг» – слова Гая Юлiя Цезаря з його послання до давньоримського сенату щодо перемоги над понтiйським царем Фарнаком. Цезар був одним з найулюбленiших авторiв Григорiя Орлика.