Орлі, син Орлика

 – Не надто уявляю, як може дитина…

– Хоча, знаючи про вас усе те, що я знаю… Повiрити у подiбне не так уже й важко, – кивнув де Прованс.

Де Лазiскi на хвилинку заплющив очi й зiтхнув:

– Вiдверто кажучи, принце, я би теж не уявляв, якби то сталося не зi мною, а з кимось iншим. Але так було, що поробиш…

– Ми анiтрохи не сумнiваемося у вашiй правдивостi, шановний графе, – завiрив де Брольi, – i чекаемо на цiкаву розповiдь.

– До речi, я розповiдатиму нiмецькою, ви не проти, маршале?

– Тiльки повiльно, будь ласка.

Інакше я погано розумiтиму.

– Звiсно, що так, – кивнув де Лазiскi. – Отже, слухайте…

12 лютого 1713 р. вiд Р.Х.,

володiння турецького султана Ахмеда III,

молдавське мiстечко Бендери, тимчасова оселя сiм'i

гетьмана Пилипа Орлика

Ну от, нарештi синочок, здаеться, заснув!.. Про всяк випадок Ганна ще хвилин п'ять колихала прив'язану до стелi люльку, в якiй сопiв малесенький Яшунька, потiм навшпиньках пiдiйшла до вiкна, зiгрiвши диханням замерзлу шибку, продихала невеличке коло.

Але нiчого цiкавого на вулицi не помiтила: низькi сiрi хмари слоiлися майже по дахах вбогих халупок, неширокий провулок геть залiплений снiгом. От i весь краевид.

Жiнка присiла на довгу голу лаву, що простягалася уздовж усiеi стiни. Озирнулася на люльку: немовля спить… Так, звiсно, можна було би передоручити малого пiклуванням Килини, проте, вiдчуваючи небезпеку, якою було просякнуте крижане зимове повiтря, жiнцi хотiлося бути якнайближче до дiтей.

Особливо до найменшенького…

Рипнули дверi: то увiйшла Марта – iхня третя донечка.

– Ма-а-а!.. – почала з порога. Ганна миттю приклала пальця до вуст, стрiльнула очима на люльку: мовляв, тихiше, братика не розбуди!..

Марта навшпиньках пробiгла до неi, забралася матерi на колiна, обвила малесенькими рученятками ii шию та зашепотiла на вухо:

– Ма-а-а, а коли ми пiдемо читати?..

– Не зараз, Марточко.

– Ну ма-а-а!..

– Йди-но до iнших.

– Не хочу.

– Чому?

– Там Грицько з Мишуньком про щось усе шепочуться, шепочуться… Нецiкаво!

– А дiвчатка?..

– Настя вишивати сiла, Варка iй допомагае.

– Ну то ти теж допомагай.

– А я не вмiю.

– А ти вчися, донечко, вчися.

– Ой, та я не вмiю…

– От i навчишся.

– Ма-а-а-мо-о, та я боюся голкою пальця вколоти!..

Ганна лише зiтхнула.

– Ну ма-а-а, давайте почитаемо!..

– Не до цього, доню, не до цього зараз. А що Марусенька?..