Листи

 – Гаразд, Сашо, – навмисно пiдкреслила вона, – партiю кави ще не доставили, i у нас проблема з другою кавоваркою на кухнi. Майстра я уже викликала.

– Молодець! І що б я без тебе робив?

– Навiть i не знаю.

Дiвчина пiдморгнула, крутнулася на каблуках i знову побiгла на кухню. Я лише зiтхнув. Як добре, що вона у мене е! Не знаю, що б робив без цiеi непосиди. Може збiльшити iй платню? За звичкою, я знову пригладив волосся i рушив у свiй кабiнет: скоро розпочнуться свята, а ми досi не прикрасили жодного куточка кав’ярнi.

– Ага, синку, ти уже прийшов!

Тато глянув на мене поверх окулярiв i повернувся до паперiв.

– Тут звiти за минулий квартал. Ми знов у плюсi!

– Знаю, тату, – я пiдiйшов до одного зi стелажiв i почав ритись у папках. – Слухай, ти можеш порiвняти нашi прибутки до того, як прийшла Катя i пiсля?

– Я тобi й так можу сказати, та думаю ти i сам здогадуешся, що вони зросли.

– Так-так, знаю…

– Я вiдразу радив тобi найняти ii на роботу!

– А менi здавалося, що ти якраз був проти, – я посмiхнувся.

 – Та справа не в цьому. Я хочу пiдвищити iй зарплату.

– Хм…, – батько вiдiрвався вiд звiтiв i поглянув на мене. – Хм, – знову хмикнув вiн. – А ти в цьому певен?

– Не знаю, менi здаеться, вона на це заслуговуе, – нахмурився я.

– Синку, в неi i так заробiтна плата вища нiж у бiльшостi адмiнiстраторiв мiста. Гадаю, просто потрiбно зменшити iй навантаження. Розгрузити ii.

– Пропонуеш менi повернутися до цього занудства? – губ ледь торкнулась усмiшка. Чесно кажучи, я не мав нiчого проти.

Менi й самому набридло нiчого не робити.

– Так, саме так, – просяяв батько. – Та й тобi буде чим зайнятися! Ти ж так i не почав писати наступну книжку. Чи…?

– Нi, не почав.

Ну ось ми й прийшли до мого загадкового роду заняття. Я – письменник. Принаймнi був ним з пiвроку тому. Моi книги розлетiлися з такою легкiстю, я отримав безлiч нових замовлень от тiльки… у мене пропало натхнення. Зникло, розчинилось у повiтрi. Пiвроку тому я почав писати книгу, але менi так i не вистачило духу ii завершити.

Батьки далi мене пiдтримували, однак для себе я уже все вирiшив – з письменництвом покiнчено. Музи немае.

Тому тепер я займаюся кав’ярнею. Так, я ще не надто досвiдчений (врештi, менi лише двадцять три), тому здебiльшого керуе батько. Хоча кав’ярня за паперами е моею, але я радий посадi адмiнiстратора. Не готовий ще до такоi вiдповiдальностi.

Розпрощавшись iз татом, я грюкнув дверима i кинувся допомагати Катi.