Місячний камінь

Звичайно, пiсля цього робити було нiчого. Я придбав новий фрак, найдешевший, i все iнше зробив якомога дешевше. Ми не були щасливим, але не були й нещасливим подружжям. Того й того було в нас наполовину. Не розумiю, як це виходило, але ми завжди, маючи найкращi мотиви, заважали одне одному. Коли я хотiв пiднятись по схiдцях, моя дружина в цей час сходила вниз, а коли моя дружина хотiла зiйти вниз, я йшов наверх. Ось воно, подружне життя, – я сам пережив його.

Пiсля п’ятирiчних непорозумiнь всемудре провидiння захотiло визволити нас одне вiд одного, забравши мою дружину.

Я залишився з моею маленькою донькою Пенелопою;

iнших дiтей у мене не було. Невдовзi по цьому помер сер Джон, i мiледi також залишилася з маленькою донькою, мiс Речел; iнших дiтей не було i в неi. Не пощастило менi дати належну характеристику мiледi, а треба сказати, що вона щиро дбала про мою маленьку Пенелопу: послала ii до школи. Коли Пенелопа виросла й зробилася моторною дiвчиною, вона стала покоiвкою мiс Речел.

Що ж до мене, то я продовжував працювати управляючим до Рiздва 1847 року, коли в життi моему сталася змiна. В цей день мiледi сама попросилась до мене в котедж на склянку чаю. Почала вона розмову iз зауваження, що з того дня, як я став у старого лорда пажем, я понад п’ятдесят рокiв був у неi на службi, – i пiсля цих слiв подарувала менi прекрасний шерстяний жилет, який сама пошила, щоб менi було тепло пiд час зимового холоду.

Я прийняв цей чудовий подарунок, не знаходячи слiв подяки моiй панi за виявлену менi честь.

Але, на мiй превеликий подив, жилет був не честю, а пiдкупом. Виявляеться, мiледi помiтила, ранiше нiж я вiдчув це сам, що з роками я подався, i прийшла в мiй котедж улестити мене (якщо можна вжити подiбний вираз) вiдмовитись вiд непосильних для мене обов’язкiв управляючого i провести у спокоi решту днiв свого життя дворецьким в ii будинку. Я заперечував, як тiльки мiг, проти принизливоi для мене пропозицii жити в спокоi. Але моя панi знала мою слабину: вона зобразила це як послугу для неi самоi. Суперечка наша скiнчилася тим, що я, як старий дурень, втер очi своiм новим шерстяним жилетом i сказав, що подумаю.

Обмiрковуючи на самотi пропозицiю мiледi, я дуже засмутився й вирiшив звернутись до засобу, який ще нiколи не зраджував мене в непевних i непередбачених випадках. Я запалив люльку й сiв почитати «Робiнзона Крузо».