Місячний камінь

Справа ця не могла стосуватись алмаза з двох причин: по-перше, мiстер Френклiн нiчого не сказав менi про це; по-друге, вiн повiдомив про свою розмову (здаеться, пiсля вiд’iзду незнайомця) мiледi. Напевно, вона щось натякнула про це доньцi. Як би там не було, розповiдали, що того ж вечора пiд час гри на фортепiано мiс Речел робила дошкульнi зауваження мiстеровi Френклiну вiдносно людей, з якими вiн водився, i правил, якi вiн засвоiв за кордоном. Наступного дня вперше не розмальовували дверей. Я запiдозрюю, що який-небудь необачний вчинок мiстера Френклiна на континентi (зв’язаний з жiнкою чи боргом) спричинився до неприемностей в Англii.

Та все це лише здогади. В даному разi не тiльки мiстер Френклiн але, як це не дивно, й мiледi нiчого менi не розповiли.

Сiмнадцятого числа хмара, судячи з усього, знову розвiялась. Вони знову почали розмальовувати дверi i здавалися такими ж добрими друзями, як i ранiше. Якщо вiрити Пенелопi, мiстер Френклiн скористався примиренням, щоб освiдчитися мiс Речел, i не дiстав нi згоди, нi вiдмовлення.

Моя донька була впевнена (за деякими ознаками i прикметами, якими я не вважаю за потрiбне набридати вам), що молода панi ухилилась вiд пропозицii мiстера Френклiна, не вiрячи в ii серйознiсть, а потiм у глибинi душi жалкувала, що обiйшлася з ним таким чином. Хоч Пенелопа була в бiльш близьких стосунках з своею молодою панi, нiж звичайно бувають покоiвки, тому що вони з дитинства майже виховувались разом, – а все-таки я надто добре знав стриманий характер мiс Речел, щоб повiрити в таку вiдвертiсть з ii боку. В даному випадку, як менi здавалось, моя донька бажане сприймае як дiйснiсть.

Дев’ятнадцятого числа сталась нова подiя. До нас приiздив лiкар. Його запросили прописати лiки однiй особi, яку я вже мав нагоду вiдрекомендувати вам на цих сторiнках, – нашiй другiй покоiвцi, Розаннi Спiрман.

Ця бiдолашна дiвчина, яка приголомшила мене, як вам уже вiдомо, на Тремтливих пiсках, не раз викликала подив протягом того часу, про який я пишу. Думка Пенелопи, що ii подруга закохалася в мiстера Френклiна (моя донька за моiм наказом, тримала це в глибокiй таемницi) здавалась менi, як i ранiше, безглуздою.

Але повинен визнати, що я сам i донька моя помiтили, що поведiнка нашоi другоi покоiвки стала щонайменше таемничою.

Наприклад, вона раз у раз потрапляла на очi мiстеровi Френклiну – крадькома, але потрапляла. Вiн звертав на неi увагу не бiльше, нiж на кiшку: йому i в голову не спадало хоч раз поглянути на некрасиве обличчя Розанни.